Отець Роман Вовк ?з Запор?жжя: тут на сход? потр?бна католицька школа
Св?тлана Духович – Ватикан
Маленьк? д?ти за шк?льними партами в клас? – така, здавалось би, звична картина тепер виклика? особлив? емоц??, насамперед, коли йдеться про д?тей на територ?ях, наближених до фронту. В?д багатьох д?тей, п?дл?тк?в та молод? цю можлив?сть забрала спершу пандем?я, а пот?м повномасштабна в?йна. ? коли вони знову мають можлив?сть навчатися не онлайн, а в школ? чи в ?ншому навчальному заклад?, це означа?, що життя, чи принаймн? одна з його важливих частин, налагоджу?ться.
Мабуть, мало хто спод?вався побачити у цей час фото д?тей за партами у Запор?жж?. Таку фотограф?ю зробили 17 серпня 2024 року, коли владика Максим Рябуха, ?пископ-пом?чник Донецького екзархату УГКЦ, посвятив перший клас католицько? школи ?м. святого ?вана Боско, що д?ятиме при параф?? Матер? Божо? Неустанно? Помоч?. Власне ?н?ц?атором задуму ? настоятель ц??? параф?? отець Роман Вовк, який в?н вт?лю? в життя разом з? сво?ю громадою. Про це та про плани стосовно подальшого розвитку навчального закладу, а також про сво? понад двадцятир?чне служ?ння на сход? та п?вдн? Укра?ни в?н розпов?в в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News.
Дати д?тям можлив?сть знову сп?лкуватися
Розпов?даючи про те, що спонукало до в?дкриття навчання в шк?льному клас?, отець Роман пригадав випадок з двома хлопчиками, як? в?дв?дують той самий гурток в дитячому центр? при ?хн?й параф??: лише там, на гуртку, вони вияснили, що вже другий р?к навчаються в одному клас? в школ?, але ран?ше н?коли не зустр?чалися. Отже, д?тям, як п?дкреслив священик, надзвичайно браку? сп?лкування одн? з одними. «У нас на параф?? ? дитячий центр, окрема буд?вля, де ми ма?мо дуже багато р?зних гуртк?в, – каже отець Роман. – Це ? музичн?, ? танцювальн?, ? заняття ф?тнесом, образотворче мистецтво. Загалом на сьогодн?шн?й день у вс?х гуртках займа?ться понад чотириста д?тей. В цьому ж дитячому центр? при параф?? д?? також дитячий садок. ? цього року д?ти старшо? групи ? випускниками садочка, ? мали би бути школярами. А в Запор?жж? зараз у нас навчання, в основному, т?льки дистанц?йне, бо спочатку був ков?д, а тепер в?йна, ? д?ти в нас мають дуже мало сп?лкування».
Священик зазнача?, що сам? батьки д?тей звернулися до нього з проханням допомогти знайти спос?б орган?зувати “реальне” навчання для д?тей. «Ще минулого року, розум?ючи ситуац?ю ? той траг?зм, що в нас в?дбува?ться, ? те, що ми – прифронтове м?сто, ? враховуючи той факт, що в нас багато д?тей, – поясню? священик, – ми почали будувати укриття, щоб мати безпечний прост?р. ? ми побачили, що ми вже встига?мо його зак?нчити до вересня ? що д?ти будуть мати змогу навчатися. Тому ми пришвидшили завершення роб?т, закупили обладнання, тепер ще дещо довершу?мо, але з вересня цих двадцять п'ять д?тей, яких ми набрали в перший клас, точно зможуть вчитися в цьому клас?, тобто будуть мати нормальну осв?ту в реальному житт?, з реальним вчителем, маючи нагоду живого сп?лкування ?, що важливо, в безпечному простор?».
“Дивний” задум в час? в?йни
Як зазнача? наш сп?врозмовник, перший клас, який д?ятиме з вересня, стане немов би “першою ласт?вкою” католицько? школи, про яку завжди мр?яв священик ? яку вже почали будувати. «Я розум?в, що нам на сход? Укра?ни потр?бна католицька школа, – д?литься в?н. – ? минулого року ми купили земельну д?лянку б?ля нашо? параф??. Це ма? бути повноц?нна школа, яка надаватиме повну осв?ту, починаючи в?д дошк?льного виховання. Вже цього року ми повол? почали буд?вництво. Насправд?, це дуже важка справа, бо буд?вництво – це завжди ф?нансов? витрати, потр?бна чиясь допомога, а зараз, коли ми почина?мо комусь розказувати, що ми почина?мо будувати школу в Запор?жж?, то нам кажуть: “Ви як?сь дивн?”. Але я розум?ю, що як зак?нчиться в?йна, то нам потр?бна буде як?сна осв?та, яка насправд? вже давно руйну?ться: спочатку ков?д, тепер в?йна. ? якби ж то т?льки в?йна, а ми бачимо, що через в?йну агресор пост?йно наносить ракетн? удари також ? по навчальних закладах, ? дуже багато з них знищено. Тому завтра ми точно будемо потребувати як?сно? осв?ти, а навчальний заклад за один день не буду?ться. ? тому ми на перспективу буду?мо».
Отець Роман не прихову?, що було дуже важко знайти необх?дну допомогу нав?ть на в?дкриття одного класу, ? тому припуска?, що буде також нелегко будувати школу. Але в?н спод?ва?ться, що тепер?шн? першокласники зможуть продовжити навчання в новозбудован?й школ? ? д?йдуть до одинадцятого класу. «Я думаю, що нам це вдасться, – стверджу? в?н. – Я не знаю як, але я в це сильно в?рю, тому я думаю, що Бог точно нам в цьому допоможе».
В?дпов?даючи на запитання про те, чи наступного року знову набиратимуть д?тей до першого класу, наш сп?врозмовник припустив, що, мабуть, батьки випускник?в з дитсадочка звернуться з таким самим проханням, як ? цього року. «Я думаю, що знову доведеться брати перший клас, а також ? другий продовжувати, бо точно не захочеться з цими д?тьми прощатись», – каже в?н.
Стосовно умов запису до школи, то отець Роман пояснив, що саме навчання ? безкоштовним, але батьки покриватимуть кошти за харчування д?тей, групу продовженого дня та комунальн? послуги за прим?щення.
Д?ти Запор?жжя
За словами греко-католицького священика, в Запор?жж? дос? мешка? багато с?мей з д?тьми. «Якщо на початку повномасштабного вторгнення якась частина м?сцевих мешканц?в ви?хала, – поясню? в?н, – то, з ?ншого боку, до м?ста прибуло багато людей з окупованих територ?й (Мел?тополя, Бердянська, Приморська, Енергодара та ?нших). Вони при?хали в Запор?жжя в над??, що завтра-п?слязавтра все ж таки повернуться, бо вс? спод?валися, що це ненадовго. ? частина з них дотепер перебува? в Запор?жж?, бо спод?ваються, що буде недалеко додому повертатися».
Про те, що в м?ст? багато д?тей, св?дчить також ? к?льк?сть д?тей – понад 400 – як? регулярно в?дв?дують дитячий центр при параф?? Матер? Божо? Неустанно? Помоч?, щоб займатися в р?зних гуртках. Настоятель параф?? зауважу?, що завдяки допомоз? благод?йного фонду Renovabis, заняття можуть безкоштовно в?дв?дувати д?ти ?з малозабезпечених с?мей.
Життя в пост?йн?й небезпец?
Ми часто чита?мо чи чу?мо в новинах про обстр?ли Запор?жжя, ? ми запитали отця Романа, як на це реагують д?ти. «Насправд?, я вам скажу, д?ти тяжко реагують, – в?дпов?в в?н. – Так, як ? доросл?, зрештою: одн? д?ти б?льш-менш нормально реагують, або принаймн? нам так зда?ться. А ?нш? д?ти дуже тяжко реагують, ? п?зн?ше вони мають страх, з ними мусить працювати психолог, бо ?нод? дитина бо?ться сама нав?ть на дек?лька крок?в в?д?йти ? реагу? дуже бол?сно на р?зк? звуки на вулиц?, як наприклад, шум мотоцикла чи щось гучн?ше. ? це те, що ми бачимо зараз, а наск?льки це в?д?б'?ться на псих?ц? д?тей, як? це буде мати насл?дки, насправд?, мен? тяжко сказати, бо я не ? спец?ал?стом. Але точно бачу, що вони бол?сно переживають».
З ?ншого боку, як п?дкреслив наш сп?врозмовник, не вс? новини, в яких йдеться про Запор?жжя, стосуються самого м?ста: дуже часто мова йде про область, бо саме там, йде л?н?я розмежування. «? насправд? останн?х дек?лька м?сяц?в в нас спок?йн?ше, пор?внянню з тим, що було ран?ше, – каже в?н. – Це не означа?, що повн?стю спок?йно: ?сну? пост?йна небезпека обстр?л?в, бо до л?н?? розмежування приблизно двадцять п'ять к?лометр?в».
Покликання до служ?ння на сход? кра?ни
Отець Роман Вовк розпочав сво? служ?ння у Донецьку 2001 року, ще коли ц? територ?? входили до Ки?во-Вишгородсько? Екзарх??, з яко? п?зн?ше утворилися ?нш? структури, серед яких – Донецько-Харк?вський екзархат, який п?зн?ше був под?лений на Харк?вський ? Донецький екзархати. В Донецьку греко-католицький священик служив до середини 2014 року, а пот?м був змушений покинути м?сто. Оп?сля в?н п?втора року служив у Кривому Роз?, а з 2016 року в?н з родиною –дружиною та ?хн?ми чотирма д?тьми – в Запор?жж?.
В?дпов?даючи на запитання про те, як в?н да? соб? раду з психолог?чним ? ф?зичним навантаженням, якого вимага? служ?ння у цей час в?йни в одному ?з найб?льш небезпечних рег?он?в кра?ни, отець Роман в?дпов?да?: «Насправд? мушу з?знатись, з одного боку, що здоровий розум каже: “Треба трохи в?дпочити”, бо я м?н?мум в?д початку повномасштабно? в?йни я не мав жодно? в?дпустки, а т?льки к?лька раз?в за ц? два роки ви?жджав за меж? екзархату, ? то по справах. ? тому точно треба би було в?дпочити. Але, з ?ншого боку, з причини р?зних обставин, може це “трудогол?зм” чи щось под?бне, мен? поки що це не вда?ться, бо в?дчуваю, що мушу бути присутн?й тут, ? зараз, ? то в р?зних м?сцях. Але якось я з цим справляюся. Допомага? Л?тург?я, яку ми ма?мо щодня, молитви, сп?лкування з людьми, з тими ж д?тьми, як? дарують от? посм?шки в час? в?йни. ? ти розум??ш, що ?хн? дитинство точно не поставлене на паузу, а завдяки нашому старанню д?ти мають нагоду хоч трошки пережити сво? дитинство. ? завдяки таким факторам якось психолог?чно налаштову?шся ? розум??ш, що в?дпочивати можна буде п?сля того, як ми справимося з тим викликом, який на сьогодн? ?».
Посвята людям, як? спрагл? Божо? любов?
«Я родом з Льв?вщини, дружина моя з Франк?вська, а четверо наших д?тей вже народилися в Донецьку, – розпов?да? отець Роман Вовк, пояснюючи, що спонукало його все ж таки залишитись служити на сход? ? п?вдн? кра?ни. – Тому моя батьк?вщина Льв?вщина, але батьк?вщина мо?х д?тей – це Донецьк. Як там дальше буде з ?хньою батьк?вщиною, не зна?мо, але коли я у 2000 роц? з зах?дно? Укра?ни вперше потрапив до Донецька ? побачив це м?сце, де треба ? можна багато працювати з тими людьми, як? спрагл? Божо? любов?, я вир?шив, що буду там. Бо я знав, що на заход? кра?ни достатньо священник?в, а тут в нас завжди ?х не вистача?. ? тод? я прийняв р?шення, що я хочу тут послужити. Я ще не в?дчуваю, що я вже зробив те, що мав би зробити, тому н?коли нав?ть не думав повертатися у зах?дну Укра?ну. У 2014 роц?, коли розпочалася в?йна, ? поки я не пере?хав в Запор?жжя, то дружина з д?тьми були на Льв?вщин?. Але коли ми вже визначилися щодо м?сця служ?ння, то вже пере?хали сюди з? вс??ю с?м'?ю».
Беручи до уваги те, що у Запор?жж? небезпека обстр?л?в залиша?ться високою, ми поц?кавилися, чи до отця Романа хтось ?з мешканц?в звертався ?з проханням про пораду, на рахунок того, чи ви?жджати з м?ста, чи залишатися. «Я не мав такого досв?ду», – в?дпов?в в?н, додаючи, що це р?шення кожно? с?м’? зокрема. В?н розпов?в св?й приклад: коли розпочалася повномасштабна в?йна, то його дружина ? д?ти ви?хали на Льв?вщину, побули там три м?сяц?, а пот?м знову повернулися до Запор?жжя, бо не хот?ли бути далеко в?д свого чолов?ка ? тата. «Ми с?м'я, ? ми ма?м бути разом. Якщо ти не ?деш зв?дти ? ми не хочемо», – казали вони. Тому в кожного, як п?дкреслю? священик, ? сво? обставини, як? кожен мусить враховувати.
Важливо не почуватися «забутими»
П?сля понад два з половиною рок?в повномасштабно? в?йни в Укра?н?, к?льк?сть гуман?тарно? допомоги, пор?вняно з початком в?йни, значно знизилася. На жаль, рос?йськ? обстр?ли щоразу спричиняють нов? руйнування, знову ? постраждал?, з’являються нов? потреби. В?дпов?даючи на запитання про те, чи вистача? ц??? допомоги, чи в Запор?жж? в?рн? УГКЦ в?дчувають п?дтримку сво?? Церкви, отець настоятель параф?? Матер? Божо? Неустанно? Помоч? зазначив, що через церковн? структури вони роздавали дуже багато допомоги, ? бували випадки, що допомоги просили люди, яким вона точно не потр?бна, а бувають випадки, що люди д?йсно потребують, але соромляться попросити. «Але я точно знаю, що ми ? як Церква, але також й ?нш? структури, ма?мо ресурси, щоби забезпечити людей, як? тут живуть, вс?ма базовими речами», – сказав в?н, додаючи, що ?нод? проблема в тому, що ? багато тих, як? готов? надати якусь одноразову допомогу, – пакунок з продуктами, теплий одяг, чи л?ки, – хочуть зробити фотограф?ю, показати, що вони допомогли, ? все. «Але ? певн? реч? довгостроков?, як? би потребували трохи б?льше уваги ? б?льше часу, – поясню? священик. – Й ?нод? браку? тих справ, як? допомагають показати людин?, що вона ? ц?нна не лише зараз для фотограф??, але на довший час. ? про це варто пам’ятати. Але як Церква, ми точно не покинут?. Ми точно ма?мо увагу ? Церкви, й ?нших благод?йник?в, ? про нас точно не забувають. Ми намага?мося теж пам'ятати про тих людей, як? тут ?, ? максимально надати ?м допомогу. Але ?нод? ? так? ситуац??, коли треба реагувати тут ? зараз, й ?нод? дуже тяжко до когось достукатися ? пояснити, що ц?нною ? допомога зараз ? тут, а не тод?, коли вже буде п?зно».
На завершення нашо? розмови отець Роман Вовк просить ус?х католик?в як в Укра?н?, так ? за кордоном, не забувати про них. «Пам’ятати, що ми тут ?, ? ми потребу?мо морально? й духовно? п?дтримки, – каже в?н. – Бо дуже часто матер?альн? реч? потр?бн?, але з ?ншого боку, тут завжди при?мно в?дчувати, коли зна?ш, що хтось за тебе сп?впережива?, когось ц?кавить твоя доля, що хтось не т?льки молиться за тебе, а й готовий спитати: “Як тво? справи?”. ? оце, власне, такий вияв християнсько? любов? ? християнсько? уваги, який виражений не так в матер?альних речах, як в духовн?й п?дтримц? ? в чисто людському сп?впереживання в конкретному м?сц?, в конкретному час?, в конкретн?й людин?».
