杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

С?яти зерна, знову ? знову, спод?ваючись на добрий врожай, але не маючи жодно? певност? в тому, що не перешкодять погодн? умови, як?сь природн? катакл?зми чи ?нш? непередбачуван? под??. Так працюють землероби, але не т?льки. Зернами може стати любов, добро, слово, знання та вс? ?нш? ц?нност?, як? роблять нас людьми. Коли отець ?гор Макар, греко-католицький священик родом з Брод?вщини (Льв?вська область), майже двадцять рок?в тому прибув на служ?ння на Херсонщину, в?н почав “с?яти” не зважаючи на те, що, здавалось би, не було нав?ть придатного “?рунту”: на трьох його параф?ях в Зелен?вц?, Антон?вц? та ?нженерному, що розташован? на околицях Херсона, було дуже мало людей, б?льш?сть з них – вих?дц? ?з Зах?дно? Укра?ни. «Ще до в?йни в ?нженерному ми вир?шили збудувати каплицю пропри те, що в нас було лише к?лька людей, – розпов?да? отець ?гор, – ? я часто соб? ставив запитання, для кого я це будував, бо грош? благод?йники дали, якось ми це збудували, а людей нема». В?дпов?дь на сво? запитання священик отримав аж п?сля повномасштабного рос?йського вторгнення, а точн?ше, п?сля деокупац?? Херсона.

Другий зас?в. Початок повномасштабно? в?йни

Сьогодн? вс? укра?нц? знають про Антон?вський м?ст б?ля Херсона. Саме в Антон?вц? була перша параф?я отця ?горя ? там в?н мешкав з? сво?ю дружиною та ?хн?ми чотирма д?тьми, коли почалося повномасштабне вторгнення. «За дв? години до того, як у перший день в?йни почалися бо? на нашому мост?, ми просто ви?хали, – пригаду? священик. – Ви?жджало в машин? нас дев'ятеро: шестеро д?тей ? тро? дорослих». Ви?хавши з Херсонщини, отець ?гор не залишив сво? параф??, а продовжував оп?куватися ними дистанц?йно. Як ? багато ?нших душпастир?в, в?н шукав р?зн? способи, щоб п?дтримати сво?х людей як матер?ально, так ? духовно. «П?д час окупац?? Херсона, [ред. яка тривала до 11 листопада 2022], ми в Зелен?вц? дистанц?йно заснували благод?йну кухню, – розпов?да? в?н. – Але тут протяжн?сть села приблизно десять к?лометр?в ? при церкв? не було облаштованих прим?щень, де би можна було готувати страви ? приймати людей. Тому одна ж?нка з родиною вдома готувала ?жу, ? автомоб?лем вони розвозили по дом?вках маломоб?льних людей. Це було страшно, але ми це робили. Ця кухня, яка почала працювати в серпн? 2022 року, д?? аж по сьогодн?. Я тод? був в Тернопол?, але сюди в?д нас ?здив один бус, який вивозив з Херсонщини людей, а коли вирушав туди, я ?х завантажував продуктами, п?дгузками, люди дуже часто просили л?к?в, бо не мали грошей за що купити, або там не було тих л?к?в, як? ?м були потр?бн?. То я шукав грош?, щоб з них не брати грошей, бо я знав, що пенс?? ?м не виплачуються. Я купував л?ки, розфасовував ? передавав на той бус. Часом ми передавали грош?, за як? пот?м наш? параф?яни купували продукти. Але я просив, щоби була укра?нська продукц?я, яка ще там залишилася: мука, ол?я, цукор, гречка, пшоно. Ми робили продуктов? набори ? роздавали людям в Зелен?вц?, в ?нженерному та Антон?вц?. Бувало, що я передавав продукти в дитячий будинок для д?тей з ?нвал?дн?стю в Олешках, як? тепер окупован?. Ми передавали туди р?зн? солодощ?, п?дгузки тощо. Одного разу до мене по Viber зателефонували. Це був хлопчик Давид, ? в?н дуже дякував за те, що я ?м передав передачу, яку нам передали з ?спан??. Там були консервован? мандарини в сироп?… Вони так т?шилися, дякували ? казали: “При?жджайте до нас в гост?!”. Я не знаю подальшо? ?стор?? тих д?тей, знаю т?льки, що ?х вивезли у нев?домому напрямку. ? так само ми допомагали амбулатор?? тут, на окра?н? Херсона, в Антон?вку надсилали дуже багато р?зних медикамент?в, а також в л?карню ?м. Лучанського в Хернсон?».

Ще один початок: повернення п?сля деокупац??

П?сля деокупац?? отець ?гор Макар повернувся на сво? параф??. ? знову зм?ни, знову нов? обставини, але те саме служ?ння, та сама наснага ? бажання бути поруч з людьми, яких назива? сво?ми. Задля причин безпеки в?н не м?г повернутися у параф?яльний будинок в Автон?вц?. Його с?м’я мешка? у Тернопол?, а в?н довший жив у людей. В?д Великодня цього року священик мешка? в прим?щенн? соц?ально-пасторального центру в Зелен?вц?, який почали будувати ще до в?йни.

Окр?м регулярних богослуж?нь в Зелен?вц? та в ?нженерному, наш сп?врозмовник зд?йсню? активну гуман?тарну д?яльн?сть. В березн? минулого року в?н став директором «Кар?тас Херсон». «Ми реал?зову?мо р?зну гуман?тарну допомогу, – зазнача? в?н: – розда?мо продукти харчування, засоби г?г??ни, воду. Нещодавно в п?двальному прим?щенн? ми в?дкрили прост?р для д?тей, бо тут д?ти до школи не ходять, до дитсадка н?хто не ходить, все навчання в?дбува?ться онлайн. ? д?ти дуже радо сп?шать сюди, щоб одн? одних побачити, посп?лкуватися, гратися разом. Тут ? фах?вц?, як? з ними працюють, дитячий психолог. Сьогодн?, наприклад, пол?ц?я при?хала ? розказувала (через ?гри) правила дорожнього руху. Д?ти дуже радо в?дгукуються. ? так ми працю?мо. Нам допомага? Патр?арша фундац?я “Мудра справа”, в?д них ми отримали г?г??н?чн? набори, продуктов? набори. Нам також допомагають Лицар? Колумба: при наш?й параф?? минулого року була заснована Рада Лицар?в Колумба ?м. Блаженн?шого Любомира Гузара, ? я ? ?хн?м капеланом. Ц? чолов?ки, наш? волонтери, завжди радо в?дгукуються ? допомагають, коли потр?бно щось зробити б?ля церкви».

Час збирання плод?в

Хоча ? в?йна ще не зак?нчилася, ? перед отцем ?горем, як ? перед багатьма душпастирями, як? в?ддано служать сво?й паств?, щодня постають нов? виклики, життя показу?, що ?хн? зусилля, ?хня готовн?сть знову ? знову “с?яти”, нав?ть не бачучи перед собою “широкого поля”, приносять плоди. «На цих людей дуже сильно вплинуло те, що я, як священик, про них не забув, нав?ть коли по?хав, коли вони залишились тут сам?, – д?литься в?н. – Вони тод? збирались в церкв?. Це не було багато людей. До в?йни в мене в нед?лю було максимум п'ятнадцять-двадцять людей на Служб? Бож?й, а коли я повернувся ? дотепер кожно? нед?л? на Служб? присутн? в?д ста п'ятдесяти до дв?ст? п'ятдесяти ос?б. Багато людей почали ходити до церкви, бо кажуть: “Щойно тепер, коли ми втратили ту свободу, втратили все, ми зрозум?ли, наск?льки ? важливий Бог у нашому житт?”. Бо коли ?хн? д?ти ви?хали за кордон, живуть десь у ?вроп?, в р?зних куточках св?ту, то вони усв?домлюють, що про цих д?тей Бог не забув: кожному дав десь м?сце, ? важливо, що вони можуть перечекати в безпечному м?сц?, не п?д обстр?лами».

Херсонщина – це рег?он, де люди част?ше чують звуки обстр?л?в, ан?ж звуки протипов?тряно? тривоги, бо коли в?дбуваються обстр?ли артилер??ю, то в?д вистр?лу, як поясню? отець ?гор, «може пройти три, дев'ять секунд, до сорока секунд, – ? вже вибух, ? протипов?тряна тривога на такий артобстр?л не в?дреагу?». «? тому тут д?йсно небезпечно, – наголошу? в?н, – але тут ? люди, ? мо? покликання як священика бути з ними».

В?дпов?даючи на те, чи люди продовжують ви?жджати, в?н зазначив, що «т?, як? мали ви?хати, то вже ви?хали». «? ми працю?мо з тими людьми, що залишилися, наск?льки можемо, – наголошу? душпастир, – тому що люди шукають Бога, ? ми мусимо бути тут, щоб цим людям послужити. Бо нав?ть якщо я як священик ви?ду, то люди так чи ?накше залишаться, ? люди хочуть слухати Боже Слово, бо ?хня ?дина розрада поляга? саме в тому, що вони прийдуть, побачать один одного, посп?лкуються. Розкажу вам один приклад: одна ж?нка прийшла на параф?ю, а ?й трохи тяжко йти, бо ноги болять, ? ?й треба приблизно п?втора-два к?лометра йти п?шки. ? п?сля Служби один чолов?к каже: “Давайте я Вас п?двезу додому”, а вона каже: “Я не хочу, бо я весь тиждень сиджу вдома ? т?льки чую вибухи. Я хочу пройтися, хоч людей побачити, подивитися, чи село, може, мо? зм?нилося”. Тобто люди хочуть комун?кац??, хочуть почути добре слово. ? також важлива моя присутн?сть на похоронах: я мушу ?хати служити похорон, хоча часом ? попри мене чую свистить, прол?та? ракета й вибухи недалеко – бува? по-р?зному. Але мо? покликання –  бути з ними. Бог мене сюди послав, ? я ? тут».

В?дпов?дь на сумн?ви

До маленько? церкви в ?нженерному, яку отець ?гор вир?шив збудувати ще до в?йни ? на початку туди приходило дуже мало людей, тепер кожно? нед?л? приходить п'ятдесят-с?мдесят людей. «Я зрозум?в, наск?льки то був Божий план, що потр?бно було то? каплиц?, бо тепер ? люди. Колись би Бог сказав: “Бачиш, побудував би, були би люди, а ти не побудував”. Тому, якщо я ран?ше соб? докоряв, що н?хто не хоче приходити, то тепер мен? рад?сно, бо люди тепер приходять ? рад?ють церквою, все роблять, що треба. Бо колись, якщо треба було косити, то я косив, треба було мити церкву, я мив, бо не було кому, не було кого просити, тому що н?хто не ходив. А тепер люди повн?стю перебрали вс? т? функц?? на себе, бо кажуть, що для них це одне ?дине джерело, де вони черпають в?д Бога сили жити».

Прост?р для д?тей при "Кар?тас Херсон"

Джерело наснаги

«А де Ви черпа?те сили?» – запиту?мо у священика. «Моя сила – це молитва, це ? Бог, – в?дпов?да? в?н. – Але також силу ? в?ру в перемогу да? мен? те, коли я при?жджаю ? дивлюся на оч? тих людей: вони в?рять, що я буду з ними, що я буду тут. ? я не можу сказати, що я знев?рився, що вже руки опускаю, бо навпаки, я ?х п?дбадьорюю, що все буде добре, ? що треба молитися. А також п?дтримку я отримую, коли я при?жджаю до родини: до д?тей, до дружини. Вони мене п?дтримують, ? я повертаюся ще з б?льшим запалом, щоби тут запалювати ? робити т? реч?, як? ми робимо. Бо про т? реч?, що зараз в?дбуваються в нас на параф?? – багато людей, д?тей, як? займаються тому п?двальному прим?щенн? – я мр?яв ще до в?йни, ? не знав, як це реал?зу?ться. Бог мен? допом?г. Шкода, що п?д час в?йни, але ми як Церква надзвичайно ми служимо цим, ? люди рад?ють з того, що, незважаючи на т? вибухи, прольоти, але д?ти в нас тут в?дчувають рад?сть, що вони ?нод? заб?ган?, втомлен?, але щаслив?».

П?дтримка тих, хто втратив р?дних ? близьких

В час в?йни ми часто запиту?мо священик?в, як п?дтримувати тих, хто втратив р?дних ? близьких, ? як не п?ддаватися втом?. «Нас вчать не говорити, що я ?х розум?ю, бо я не втратив, – каже отець ?гор. – Але я розум?ю, що важко пережити втрату р?дно? людини, особливо, на фронт?. Але я до сво?х людей часто на пропов?д? кажу: “Щоб у вас руки не опускалися, бо уяв?ть, якщо в наших хлопц?в, як? ? зараз на Л?вобережж?, або в ?нших м?сцях, опустяться руки. Що тод? буде? То наш? руки мають бути ще вище ? допомогти ?м вс?м, чим можемо. Тому вигорання в кожного ?, але ми повинн? заряджатися, дивитися на ?хн?й приклад. Якщо вони вс? вигорять, ? що тод?? Тому, кажу: Бог буде нашим джерелом натхнення, в?ри у нашу перемогу».