Отець Петро Мандзяк, який служив на фронт?: наш? ц?нност? – любити ? захищати
Св?тлана Духович – Ватикан
«Прив?т, Кохана!!! Якщо ти чита?ш цього листа, значить мене Бог покликав до Себе...» – так почина?ться прощальний лист, який Петро Мандзяк написав дружин? та ?хн?й маленьк?й донечц?, перебуваючи на фронт? на сход? Укра?ни, на випадок якщо би в?н загинув. Але в?н прив?з його з собою, коли повернувся до дому. «Хлопц? мене дуже сварили, щоб я не писав цей лист, бо там в арм?? люди дуже забобонн?. Але я в?руюча людина, християнин, ? п?сля того, як Бог забере мене додому, я хот?в дружин? сказати пару сл?в», –зазначив в?н в ?нтерв?ю для Рад?о Ватикану - Vatican News, додаючи, що цей лист став для нього немов струменем Божо? благодат?.
П?шов захищати життя
Вся ?стор?я Петра, тепер отця Петра, греко-католицького священика, що служить у Стрийськ?й ?парх??, ? св?дченням цього потоку Божо? благодат?, яким в?н вир?шив под?литися, щоб показати, як Бог – часто в абсолютно неспод?ваний спос?б – д?? в нашому житт?, якщо ми прислуха?мося до Його голосу.
Петро Мандзяк, якому зараз 33 роки, зак?нчив греко-католицьку сем?нар?ю у Львов? в 2016 роц? ? того ж року при?хав до Риму на навчання в Папськ?й Альфонс?анськ?й академ??. Здобувши ступ?нь л?ценз?ату з морального богослов'я, в?н повернувся в Укра?ну в 2019 роц?, одружився ? почав працювати для «Ново? Пошти». У лютому 2022 року, п?сля початку рос?йського вторгнення в Укра?ну, спочатку при?днався до територ?ально? оборони, а в червн? того ж року вир?шив добров?льно вступити до лав Збройних сил. «Ми пост?йно дивилися новини ? бачили, як рос?яни просто розстр?люють мирних людей, – розпов?да? о. Петро, згадуючи, що спонукало його п?ти на фронт. – ? ти розум?в, що ти як здорова ? нормальна людина, ма?ш ?ти захищати тих, хто не може себе захистити. Ну, ? загалом в житт? я завжди старався бути активним ? громадянином кра?ни, ? християнином. Тобто, як каже Шептицький, важливо, щоб ми не були л?тепл?: щоб ми були або гаряч?, або холодн?, бо нема г?ршого, н?ж л?тепл?сть. Я в?дчув цей поклик у сво?му серц? ? в?дпов?в на нього. Я не йшов туди вбивати, абсолютно н?. Я йшов захищати життя».
П?сля короткого пер?оду навчання Петро вирушив на фронт у склад? штурмового п?дрозд?лу. Брав участь у боях за Соледар, де отримав поранення у жовтн? 2022 року. «На в?йн? кожен може зустр?ти те, за чим прийшов, – д?литься колишн?й в?йськовий, – якщо людина прийшла з? страхом, то вона там зустр?не цей страх; якщо хтось прийшов помститися, то завжди знайде можлив?сть для помсти. Я, наприклад, прийшов туди, щоб приносити мир ? любов серед сво?х побратим?в, щоб бути для них п?дтримкою, Божою рукою, яка би могла бути на в?йн?».
Реальн?сть в?йни змушу? зн?мати вс? маски
Свою п?дтримку побратим?в Петро зм?г засв?дчити в бою на соляних шахтах “Артемс?ль” у Соледар?. Через значну перевагу рос?йських сил у його загон? з 20 ос?б 4 загинули ? 11 отримали поранення, але т?, що залишилися неушкодженими, серед них також ? Петро, змогли забрати з поля бою вс?х поранених.
«В?йна, – каже отець Петро, –змушу? людину зняти вс? маски. Тобто, коли ми одяга?мо як?сь соц?альн? маски в сво?му житт?, то часто ми не можемо зустр?ти Бога через те, що ми н?би занадто стара?мося для св?ту. Бог нам говорить жити не для себе, а жити для когось, ми зна?мо, що ми створен? на образ ? подобу Бога, образ ми ма?мо, а до подоби ми прагнемо, тобто ми йдемо до подоби силою сво?х вчинк?в. ? Христос ? прототипом цього образу ? подоби. Христос дуже ч?тко да? нам зрозум?ти, що В?н живе не для себе, що В?н ч?тко викону? покликання, яке Бог Йому дав, ? В?н розум??, куди В?н ?де. ? я дуже ч?тко це зрозум?в на в?йн?, що ти не зможеш там жити для себе, тому що в?йна з тобою рахуватися не буде. Тобто ти ма?ш жити в ?м'я чогось ? заради когось. ?, власне, там дуже яскраво в?дкрива?ш зустр?ч з Богом, тому що в тебе нема вже того всього “барахла”, яке ? тут в житт?. Наприклад, ставши священиком, хтось може думати: “Я такий сильний, поважний. Я – хтось”. А там нема того, що ти “хтось”, ти просто такий, як ти ?. Як каже Вакарчук в п?сн? “Мить”: “Будь таким, яким Бог тебе знав”, тому що ти перед лицем смерт?, ? тут вже нема перед ким “к?на грати”. ?, власне, в цьому момент? в повн?й нагот?, тобто н?би повн?стю будучи голим в?д р?зних соц?альних нашарувань, ти лише там зустр?ча?ш Бога».
Побратимство – пром?нь св?тла серед в?йни
Реальн?сть в?йни, з ус??ю ?? траг?чн?стю, ста? родючим середовищем для плекання побратимства, яке, за словами отця Мандзяка, ? в?дображенням Христово? ментальност?, бо справжн?й побратим «дба? не за себе, а за побратима». «Побратим це той, хто зна? вс? тво? потреби, нав?ть якщо ти ?х не вербал?зу?ш, – каже в?н. – Тобто це людина, яка в?дчува? тебе на певному емоц?йному р?вн?. Тепер в цьому мирному житт? мен? страшенно браку? тако? людини. Це н?би продовження тебе. Було багато таких хлопц?в, багато, на жаль, вже в?д?йшли у в?чн?сть. Хоча я як християнин, в?рю в те, що п?сля зак?нчення мого земного життя я зустр?нуся там з тими великими козаками, великими героями, великими Божими ангелами. ? ця думка буду? мене, вона да? мен? сили. Побратим – це надзвичайно потужний буфер для людей, як? на в?йн?. Тобто це ? немовби псих?атр, л?кар, це людина, яка дозволя? тоб? канал?зувати весь той негатив, який ма? в?йна. Тобто побратимство – це н?би пром?нь св?тла серед в?йни». Наш сп?врозмовник дода?, що в?н не хоче ?деал?зувати, бо йдеться про його особистий досв?д, «а хтось може мати зовс?м ?нший досв?д».
Про Юр?я “Тихого”
Наш сп?врозмовник пригадав одного ?з сво?х побратим?в, як? назавжди залишаться в його серц?: «Це м?й командир в?дд?лення Юра. Позивний в нього “Тихий”. В?н – надзвичайна людина. У мене ? така мр?я: я би хот?в, щоб хтось написав ?кону величезного ангела з його ликом, який накрива? крилами всю Укра?ну. Це титан, це командир з велико? букви. Щоб ви розум?ли, це людина, яка перша заходила в зону бойових д?й ? яка крайньою виходила зв?дти. Коли ми поселялися в якомусь будинку, то в?н останн?м там поселявся. В?н не б?жить, не шука? соб? краще м?сце, спершу поселяються вс? хлопц?, як? п?д його п?дпорядкуванням, ? лише тод? в?н соб? знаходить найг?рше м?сце. Юра “Тихий” – це така людина, яка н?коли не с?дала ?сти першою: коли вс? хлопц? по?ли, тод? в?н ?в… Моя думка така, що то ангел Божий був просто серед нас ? Бог його забира?. ? я як в?руюча людина, як священик, в?рю, що В?н забрав його в найкращий момент для його спас?ння».
В окопах не бува? ате?ст?в
Розм?рковуючи про те, як зм?ню?ться в?ра на передов?й, колишн?й солдат згаду? одного з? сво?х побратим?в, який спочатку заявляв, що в?н ате?ст. П?сля чергового важкого бою в?н п?д?йшов до Петра ? сказав: «Зна?ш, той м?й ате?зм н? до чого. В?н, мабуть, був потр?бний мен? для того, щоб просто утвердити сво? “я” в сусп?льств? в мирний час. Але коли я сид?в в тому окоп?, я згадував якусь молитву, яку мене колись бабця вчила». «Отож, той висл?в, що “в окоп? нев?руючих нема?” – це свята правда, – каже отець Петро. – Просто, тут ти близько смерт?. Наприклад, тепер вже як священик, коли люди спов?даються перед смертю, то вони ч?тко бачать сенс нашого життя, бо людина розум??, що це вже в?дх?д ? вже нема н?якого сенсу показувати себе з ?ншого боку: залиша?ться лише те, що людина ?з собою забере. Тому диявол зна? ц? реч?, ? тому зараз в св?т? страшною проблемою окр?м в?йни, як на мене, ? зона комфорту: там ми Бога не зустр?немо. Бог ? у викликах. Тобто не Бог робить так, щоб ми страждали, але, на жаль, в?ра для нас стала наст?льки буденн?стю, що кр?м страждання ? якогось випробування ми ?накше Бога не почу?мо. Ми ста?мо дуже “важними”, тобто ми соб? дума?мо: “Я заробив, то я вже хтось. Це мо?. Це не дар в?д Бога, а це мо?”. ? тод? починаються проблеми. Я стараюся приймати все те, що в?дбува?ться навколо мене як дар в?д Бога, ? я маю про це дбати як про дар. Це не т?льки зараз, п?сля в?йни проявились у мене так? думки, вони були ? в сем?нар??, ? до сем?нар??. Тобто в мене дуже багато було страждань в мо?му житт?. М?й брат загинув дуже швидко, його машина збила. ? я завжди задавав Богов? запитання “Боже, за що? Я н?би в сем?нар?? вчуся ? до церкви ходжу. Ну чому? Я н?би й стараюся”. А тепер я знаю, що я неправильне запитання ставив. Я не мав казати Богов?: “За що?”, а “Для чого? Боже, до чого ти мене готу?ш?”. ? коли я прийшов на цю в?йну, у мене таке враження було, що мене все життя до не? Бог готував. ? тому тепер, наприклад, що б не в?дбувалося в мо?му житт?, це я сприймаю як: “Значить, Бог бачить мо? майбутн?, й тому Йому цього зараз треба”».
Шлях до священичого служ?ння
П?сля поранення п?д Соледаром Петров? Мандзяку довелося деякий час проходити реаб?л?тац?ю. На сво?му власному досв?д? в?н в?дчув те, що часто трапля?ться з людьми, як? повертаються з фронту: пригн?чен? ? заморожен? емоц?? та почуття (спогади про бо?, втрату друз?в тощо) перетворюються на справжню лавину, з якою нелегко впоратися. Розм?рковуючи над ус?м цим, в?н зрозум?в, що на фронт? браку? капелан?в, як? б допомагали хлопцям справлятися з цими проблемами, ? прийняв р?шення стати на шлях священства. П?сля зв?льнення з в?йськово? служби в?н був висвячений на священика у Стрийськ?й греко-католицьк?й ?парх?? у грудн? 2023 року. М?сцевий ?пископ вир?шив дов?рити о. Петру дв? невелик? параф??, щоб дати йому можлив?сть в?дновити сили ? звикнути до священичого служ?ння.
П?дтримка родин, як? втратили близьких
Окр?м свого служ?ння як параф?яльного священика, отець Петро також допомага? с?м’ям загиблих на фронт?. З допомогою параф?ян священик запису? на в?део сво? розмови з цими родинами. Священик каже, що вони дов?ряють йому тому, що знають, що в?н, будучи солдатом, пережив те саме, що й ?хн? близьк?. Цей досв?д допомага? молодому священику знайти правильн? слова, щоб розрадити ? надати необх?дну п?дтримку. Багатьом з цих родин, за його словами, це допомага? пережити б?ль втрати, адже таким чином вони д?ляться ним з багатьма людьми ? не залишаються замкненими в соб?.
Розраджувати людей, як? оплакують сво?х близьких – це нелегке завдання. Те, що отець Петро може ?м запропонувати, це в?ра, утверджена у власному досв?д? горя: «Це Бог забира? людину до Себе. В?н все зна?, В?н все розум??, ? наше основне покликання тут, в цьому житт? – це пройти випробування. Бо ?дина реальн?сть, яка ?сну?, це, направду, в?чн?сть, бо все, що тут – тл?нне, ? в якийсь момент воно перестане мати ц?нн?сть. Воно ? так не ма? ц?нност?, але, на жаль, хтось робить з цього ц?нн?сть. ? коли Христос каже не робити соб? ?дол?в, то, власне, ?долом можуть стати ? кошти, ? щось ?нше, до чого ти прив'язу?шся. Тому я просто в?ддаю все Богов?. Я не пробую Бога виправдати. Коли мене хлопц? на фронт? запитували: “Де тв?й Бог?”, то я ?м просто казав: “Хлопц?, я тут. Тобто Бог ? в кожному з нас. Бог ? тут”. Коли ми запису?мо ?нтерв’ю ?з с?м’ями загиблих солдат?в, я просто кажу: “Бог дару? нам цих людей в нашому житт?. Це дар в?д Бога, що в?н був вашим чолов?ком, чи сином. Але в?д самого початку ця людина – це Божа людина. ? Бог попросив його захищати свою Батьк?вщину, тобто в?н в?дчув це покликання в соб?, ? п?шов, захищав, ? Бог забрав його додому. Це нелегко, це надзвичайно нестерпно таке чути, але ?накшо? в?дпов?д? нема?».
Сутн?сть священичого служ?ння
«Сакрал?зувати себе повн?стю. Бути першим в тому, щоб показати ?ншим свою в?ру, показати дов?ру до Бога, стосунок з Ним», – в цьому молодий парох бачить сутн?сть священичого служ?ння. Певним чином, практикувати таке л?дерство йому випало вже на фронт?, коли в?н став командиром. «Завдання командира, – каже в?н, – дбати за вс?х, ? шанс на його виживання д?литься на к?льк?сть тих людей, як? перебувають в його п?дпорядкуванн?. Звичайно, якщо це добрий командир, такий, що найперше дба? за хлопц?в, а в?дтак за себе. За себе в?н не дба?, бо якщо в?н подба? за хлопц?в, то хлопц? дбають за Нього. Це та концепц?я, яку нам пропону? Христос: дбати за когось, ? тод? тоб? дбати за себе не треба, тому що, зг?дно з цим прототипом, який Бог нам залиша?, коли ти дба?ш про когось, то ти зна?ш, що хтось подба? про тебе. Це таке “кругове” дбання, якщо ти ? в сп?льнот? християн, християн, таких, як Бог це бачив».
Щоб Церква не припиняла пропов?дувати в?чн?сть
Отець Мандзяк закликав католик?в у вс?х кра?нах п?дтримувати укра?нський народ. «Ми ма?мо дбати одн? про одних, не важливо, чи я ?тал??ць, чи укра?нець, чи ще хтось, – наголошу? в?н. – Тобто ми вс? ма?мо ?днатися разом, гуртуватися проти зла. ? що найосновн?ше – не боятися, тому що ми – духовн? ?стоти». В цьому контекст? священик пригадав ?вангельську розпов?дь про зустр?ч Христа з багатим юнаком. В?н зазначив, що юнак в?д?йшов засмучений, «тому що Бог зачепив за його ?дола». «На жаль, наше християнство ми звели до комфорту, – зазначив в?н. – Ми хочемо сид?ти в гарн?й тепл?й церкв?, щоби було гарне осв?тлення, щоби це були гарн? ?кони, образи. Але ? ризик того, що цей комфорт може перетворити Божу Церкву, яка пропов?ду? в?чн?сть, яка д?йсно да? людин? зрозум?ти сенс ?? покликання, життя, просто на культ, коли вона переста? говорити про життя, а просто ста? н?би як музей, культ, ста? м?сцем, яке н?чого не промовля?».
Звернення до Зах?дного сусп?льства
«Я хочу передати вс?м ?тал?йцям ? всьому св?тов?, що ми ?х дуже любимо, – сказав в?н на завершення. – Ми стали для них щитом, ? я розум?ю, що це не в?дчува?ться, тому що в нас тут в тилових м?стах в?йна не в?дчува?ться, а в ?вроп? це тим б?льше не в?дчува?ться, тому що там не чути н? сирен, н? прильот?в. Але пов?рте, в?йна йде, ? вона страшенно жорстока. ? цей ворог, який зараз проти нас сто?ть, в?н страшенно цин?чно жорстокий, ? тому небезпека ? надзвичайно реальна. Але попри те, ми любимо, ми любимо ? жертву?мо з любов'ю, тому що ми християнська кра?на ?, власне, ми ма?мо сво? глибок? ц?нност?, ? ми розум??мо, що любити ? захищати – це наше кредо».
