杏MAP导航

Св?тлана Духович - Ватикан

Пригадуючи початок повномасштабного вторгнення Рос?? в Укра?ну, Закарпаття багатьом спада? на думку як м?сце, куди хлинула велика к?льк?сть переселенц?в ? б?женц?в. Дехто з них тут залишився, але для б?льшост? цей рег?он став м?сцем тимчасового пристановища, зв?дки вони або ви?хали за кордон, або повернулися до сво?х дом?вок. Мабуть, нема? жодно? структури, чи цив?льно?, чи церковно?, яка би в т? перш? тижн? й м?сяц? не приймала людей, що вт?кали в?д жах?ття в?йни. «На початку в?йни у наш?й сем?нар?? перебувало ст?льки людей, що ми нав?ть не знали, ск?льки ?х ? хто вони», – зазнача? в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News отець Петро Береш, Ректор Ужгородсько? греко-католицько? духовно? академ?? ?м. блаженного священномученика Теодора Ромж?. Отець Береш перебував у Рим? в середин? травня з нагоди зустр?ч? ректор?в греко-католицьких сем?нар?й. Власне, на ц?й зустр?ч? серед ?ншого йшлося також про виклики, як? постали перед сем?нар?ями в час в?йни.

Ректор Ужгородсько? греко-католицько? духовно? академ?? зазначив, що вони не т?льки надавали пристановище б?женцям, але також допомагали людям на кордон?. «То був ц?нний досв?д, – п?дкреслю? в?н, – ? т? сем?наристи, як? тепер стали священиками, ? добрими душпастирями: вони дуже чутлив? до страждання ? до болю ?нших. ? я думаю, що це важливо».

Короткий погляд у минуле

?стор?я заснування Ужгородсько? сем?нар??, як розпов?в ректор, сяга? XVIII стол?ття. Першу богословську школу в Мукачев? заснував у 1744 роц? ?пископ Михайло Ману?л Ольшавський, а 1778 року ?пископ Андр?й Бачинський перев?в заклад у прим?щення Ужгородського замку, подарованого Мукач?вськ?й ?парх?? ?мператрицею Мар??ю-Терез??ю. Таким чином, почала д?яти Ужгородська сем?нар?я Трьох Святител?в. У 1937 роц? сем?нар?я отримала статус академ??, а вже у 1944 р. радянська влада забрала в них прим?щення замку.

«Але, не дивлячись на те все, – п?дкреслю? наш сп?врозмовник, – сем?нар?я не переставала ?снувати, нав?ть коли Церква в 1949 роц? перейшла в п?дп?лля». Священик зауважу?, що з пересл?дування, а пот?м ? п?дп?лля академ?я, як ? вся Церква, вийшла з ц?нним досв?дом. Саме початок пересл?дування стало часом д?яльност? й мученицько? смерт? блаженного Теодора Ромж?, ?м’я якого тепер носить Ужгородська греко-католицька богословська академ?я.

«Владика Теодор Ромжа, – розпов?да? отець Береш, – став ?пископом, маючи тридцять три роки, ? був ?пископом усього-на-всього три роки. В?н в?ддав сво? життя заради Церкви, заради ?дност? ?з Наступником апостола Петра ? з любов? до Христа, бо в?н казав, що любити Христа – це жити в?чно. Ми також дуже рад??мо з того, що у 2022 роц? Папа Франциск п?дписав акт мучеництва отця Петра Ороса, який теж ? випускником нашо? Ужгородсько? сем?нар??. В?н, будучи молодим священиком, у в?ц? 36 рок?в був застрелений м?л?ц?онером у 1953 роц?. В?н служив для в?рних у п?дп?лл?, намагався нести ?м Добру Новину нав?ть у найважч? часи, коли було серйозне пересл?дування. Це дуже ц?кава постать в?йни ? пово?нного часу. Цей священик, який проголошував ?вангел??, проживав ?вангел?? вс?м сво?м життям. ? ось ц? дв? постат? – владика Теодор Ромжа ? отець Петро Орос – дуже важлив? для формац?? в сем?нар??, щоб бути людьми ?вангел?я, людьми Добро? Новини, особливо тепер, у час? в?йни».

Нов? виклики перед новими покол?ннями

Ужгородська богословська академ?я, як зазначив ректор, тепер нарахову? 66 студент?в, серед яких – сем?наристи Мукач?всько? ?парх??, сем?наристи ?парх?ально? сем?нар?? «Redemptoris Mater» з Неокатехуменально? дороги ? брати-францисканц?. В?н зауважив, що Закарпаття – це рег?он, де сп?в?снують представники р?зних нац?ональностей ? де ?сну? багато д?алект?в. Цю р?зноман?тн?сть також можна побачити ? серед сем?нарист?в. «Це гарний досв?д, який нам допомага? бути в?дкритими ? приймати один одного в його ?накшост?», – каже в?н.

Нов? часи ставлять нов? виклики перед сем?нар?ями, як? займаються формуванням майбутн?х душпастир?в. «Ми бачимо, наск?льки наше сусп?льство зранене, ? нам треба формувати людей, як? будуть здатн? загоювати ц? рани, – зазнача? отець Перто Береш. – Але,  одночасно, ми живемо в сусп?льств?, яке дуже прив'язане до ?нформац??, ? треба навчитися в?др?зняти правдиву ?нформац?ю в?д дез?нформац??, щоб бути д?йсно людьми Добро? Новини».

Ще один виклик, за словами ректора, поляга? в тому, щоб готувати сем?нарист?в також до подружнього життя (оск?льки мова йде про греко-католицьких священик?в, б?льш?сть з яких ? одруженими). «Це дуже важливо, –наголошу? в?н, – тому що важливим фундаментом кожного сусп?льства ? с?м'я, здорова с?м'я, де ? вза?мна пошана, любов ? прощення, тому що нема? любов? без прощення».

Отець Петро додав, що «тепер ми живемо в сусп?льств?, де ? багато дуже зранених с?мей». «Ми ма?мо сем?нарист?в, батьки яких воюють на фронт?, або вже ? т?, як? загинули, – каже в?н. – Отож, важливий формац?йний елемент сем?нар?? поляга? в тому, щоб формувати сем?нарист?в таким чином, аби вони д?йсно могли були батьками, тобто отцями. А правдивий отець любить так, що в?н готовий в?ддати сво? життя заради сво?х д?тей. ? саме тому владика Теодор Ромжа ? отець Петро Орос ? для нас дуже добрим прикладом у цьому».

“Пропов?дь ма? бути, як материнська мова”

Д?лячись думками про те, яким чином культурна ? мовна багатоман?тн?сть закарпатського рег?ону вплива? на церковне життя ? також на саме навчання в Ужгородськ?й греко-католицьк?й богословськ?й академ??, ректор зауважив, що на Закарпатт? «? параф??, де в?дправляють богослуж?ння угорською мовою, ? параф??, де служать румунською мовою, ? багато параф?й, де служать старослов'янською мовою ? параф??, на яких служать укра?нською мовою».

Ц?кава також ситуац?я з календарем. «У нас в ?парх?? завжди були присутн? дек?лька календар?в, – зауважу? в?н, – бо угорськ? параф?? йшли за григор?анським календарем. Були т?, що йшли за юл?анським календарем, включаючи румунськ? параф??. ? завжди було багатство присутност? р?зних речей, ? тому шукати ?дн?сть в р?зноман?тност? – це завжди для нас ? дуже важливим не т?льки викликом, але ? нашим способом буття: тобто знати, що той ?нший ? ?нший, але для того, щоби любити когось, не треба, аби та людина була однакова».

Отець Береш також розпов?в, що, викладаючи гом?летику в богословськ?й академ??, в?н завжди говорить студентам про важлив?сть знати не лише л?тературну мову, але й «використовувати, наприклад, у пропов?д? слова, близьк? до людей, тобто д?алекти», аби в?рн? в?дчували, що душпастир близький до них. «Практично, це те, що Папа Франциск говорить в Апостольському напоумленн? “Рад?сть ?вангел?я” (Evangelii Gaudium), що пропов?дь ма? бути, як материнська мова, як говорить до тебе мама, бо тод? людина сприйма? тебе д?йсно як батька, а не лише як учителя, який хоче тоб? передати якусь ?нформац?ю». Найважлив?ше, як п?дкреслив священик, це передати людям усв?домлення, «що Христос ? присутн?й в тво?му житт?, побачити, що Бог тебе неймов?рно любить, що в т?й ситуац??, яку ми прожива?мо, Господь не залишив нас».

Досв?д Церкви як родини

Отець Петро Береш належить до покол?ння, дитинство якого пройшло п?д час радянського режиму, а юн?сть ? вх?д у доросле життя – вже у в?льн?й Укра?н?. Сво? священиче покликання в?н пов’язу? з досв?дом п?дп?льно? Церкви, з якого вин?с не лише спогади про необх?дн?сть переховуватися, але й усв?домлення того, чим насправд? ? Церква: «Якщо говорити про мо? покликання до священства, то я маю таку свою дитячу ?стор?ю. Я маю чотирьох сестер ? одного брата. ? як завжди, в багатод?тних с?м'ях ? як?сь конфл?кти, як? в д?йсност? ? дуже важлив?, бо вони завжди пот?м зм?цнюють цю родину. ? за п?дп?лля я пам'ятаю, що був п?дп?льний священик отець Павло Мадяр (хресне ?м'я Петро). Ми його називали “Петрик”. В?н на велосипед? завжди при?жджав вноч?, наприклад, ? п?сля нього в хат? завжди був спок?й. ? коли мене питали: “Ким ти хочеш бути?”, я казав: “Я хочу бути тим, хто вноч? приходить, ? п?сля нього ? спок?й”. Це було таке перше мо? бажання. Я вир?с у п?дп?льн?й Церкв?. М?й д?дусь був п?дп?льним священиком, ? для мене Л?тург?я завжди була домашньою л?тург??ю: вона в?дбувалася в мо?? бабус?, чи в нас вдома, чи десь близько в сус?д?в, бо це було таке сильне п?дп?льне середовище, ? ми збиралися там, як родина. Н?хто не м?г тод? бути присутн?й, кого ми не знали, вс? мус?ли одн? одних добре знати».

Отець Петро додав, що про те, що його д?дусь був священиком, в?н д?знався вже тод?, коли вир?шив вступати до сем?нар??. «М?й д?дусь досить рано помер, ? коли вже я йшов до сем?нар??, мен? сказали: “Отже, ти хочеш бути тим, ким був тв?й д?дусь”, – пригаду? в?н. – А я знав, що м?й д?дусь якусь ?ншу профес?ю мав, ? кажу: “Н?, я хочу бути священиком”. – “Але тв?й д?дусь був священиком”. Я тод? приб?гаю до бабус? й запитую ??: “А чому мен? не казали?”. “А н?хто не питав”, – в?дпов?ла вона. Мабуть, вони мен? не казали, бо боялися, щоб дитина н?кому не сказала. Тод? часи були досить небезпечними».

«Отже, в п?дп?лл? Церква жила, як одна родина, коли вс? знали один одного, не було анон?мност?», – п?дкреслю? священик, додаючи, що цей досв?д потр?бно переносити ? в тепер?шн? життя Церкви.

В оч?куванн? на нового ?пископа

На початку травня Папа Франциск призначив Правлячим ?пископом Мукач?всько? греко-католицько? ?парх?? преподобного отця Теодора Мацапулу. Коментуючи цю новину, Ректор Ужгородсько? греко-католицько? богословсько? академ?? зазначив: «Ми дуже т?шимося цим призначенням. Вже ? дата його х?ротон?? ? введення в уряд: 16 липня 2024 р. Для нас це ? особливий день, бо в цей день вшанову?мо ?кону Мукач?всько? Богородиц?, а владика-ном?нат Теодор говорить, що його ?пископство позначене Богородицею. Ми рад??мо, що владика прийде з новою силою, новою енерг??ю, аби ми могли робити те, що ми ма?мо робити, як Церква: голосити Христа цьому св?тов?, аби бути Христом для цього св?ту».