?пископ Гончарук з Харкова: ми хочемо жити, жити в?льно, бо це наше право
Св?тлана Духович – Ватикан
Харк?в зараз перебува? у дуже важк?й ситуац??. Щодня ми бачимо новини про обстр?ли, про ракетн? атаки, про загиблих людей ? поранених. Внасл?док атаки рос?ян на супермаркет «Еп?центр», що була зд?йснена о 16:00 в суботу, в час ? день, коли там зазвичай найб?льш людно, 19 людей загинули ? 54 отримали поранення. У н?ч на 31 травня рос?йська ракета влучила в п'ятиповерховий житловий будинок, в результат? чого загинуло щонайменше 5 людей, 23 отримали поранення. Серед поранених ? прац?вник швидко? медично? допомоги, оск?льки рос?яни, вкотре застосували “тактику подв?йного удару”: вони вдарили вдруге, коли на м?сц? под?? вже працювали л?кар?, рятувальники ? пол?ц?я.
У м?ст?, яке до рос?йського повномасштабного вторгнення мало два м?льйони мешканц?в, зараз залишилося вдв?ч? менше, але 500 тисяч з них – це б?женц?, як? втекли до Харкова з населених пункт?в, розташованих ближче до л?н?? фронту. Як вигляда? життя в Харков? зсередини? Чи ви?жджають мешканц?? Як вда?ться плекати в?ру посеред ц??? жахливо? ситуац??? На ц? запитання в ?нтерв'ю для Рад?о Ватикану – Vatican News в?дпов?да? ?пископ Харк?всько-Запор?зько? римо-католицько? д??цез?? Павло Гончарук.
Б?ль тих, хто знову змушений покидати д?м
«Ситуац?я ста? критичною ? дуже важкою, – каже в?н, – тому що коли на початку вторгнення люди довго не роздумували, чи ви?жджати, чи н?: вони просто ви?жджали, тому що бачили, яка ? небезпека. Звичайно, тод? була набагато б?льша небезпека, н?ж зараз, тому що рос?йськ? в?йська вже стояли на об'?зн?й Харкова. ? тод? було розум?ння, що через пару годин Харк?в м?г потрапити в оточення, ? люди ви?жджали. Пот?м, коли укра?нськ? в?йська в?дт?снили рос?ян далеко в?д Харкова, за кордон ? також дальше на сх?д, тод? люди почали повертатися, життя почало в?дновлюватися. Почали працювати магазини, ресторани, кафе, п?цер??, працювали перукарн?, салони. ? тепер, коли знову ? загроза, то сама думка про те, щоби ви?жджати, пригаду? той важкий досв?д. Тому що, насправд?, найважче це не ви?хати, а бути далеко в?д дому, жити без яко?сь перспективи, без розум?ння, що дальше, бути залежним в?д когось, бути в когось на квартир?. Ця невизначен?сть дуже втомлювала людей. Також т?, як? були за кордоном, досв?дчили ?ншу д?йсн?сть, до яко? нелегко звикнути, ? коли вони повернулися, то казали: “Н?, хай вже що буде, то буде, але ми будемо тут, бо попри все, вдома легше”. Натом?сть, коли вже знову ? небезпека, то люди переживають величезне внутр?шн? тертя. Коли я сп?лкувався з людьми, в них на очах з'явилися сльози, ? вони кажуть: “Отче, ми не хочемо ви?жджати, але розум??мо, що мусимо ви?хати”».
?пископ Гончарук додав, що особливо важко с?м’ям, бо треба думати про школу для д?тей, а також ж?нки, чи? чолов?ки воюють на фронт? недалеко в?д Харкова, не хочуть ви?жджати. «? знову оцей розрив с?м'?, – п?дкреслю? в?н, – Мен? зда?ться, що це один ?з тих найболюч?ших момент?в, який несе ця в?йна». Владика розпов?в про руйнац?ю, яко? завдають рос?йськ? обстр?ли: «Якщо прил?та? ав?абомба, яка важить п?втора тони, то п?сля не? залиша?ться кратер глибиною в?с?м метр?в ? д?аметром в?д тридцяти ? дал?, в залежност? чи це була територ?я забудови, чи просто земля, або п?сок. Тому дуже страшн? ру?ни, руйнування зараз досить част?. Ну ? остання така велика трагед?я – це атака на великий супермаркет, де загинуло багато людей. Була велика пожежа ? там все згор?ло. Тобто так? “шоков? ванни” Харк?в отриму? щоденно».
«Ми хочемо жити у в?льн?й, незалежн?й кра?н?»
Попри таку складну ситуац?ю ? велику втому, як п?дкреслю? Харк?всько-Запор?зький ?пископ, н?хто не збира?ться здаватися. «Ми розум??мо: якщо ми п?дн?мемо руки, нас просто знищать, – стверджу? в?н. – ? тому боремось ? дяку?мо вс?м тим людям, як? надал? залишаються з Укра?ною, пам'ятають про нас. Звичайно, ? висловлювання окремих ос?б чи груп, чи пол?тик?в, як? намагаються схилити нас до того, щоб ми п?ддалися. Але ми не хочемо в?йни. Це однозначно. Ми не хочемо н?кого вбивати. Також н?ш? в?йськов? говорять про це. Ми не хочемо вбивати, в нас нема прагнення вбивати, ми хочемо захистити. Ми хочемо жити, тому що це наше право жити. Ми хочемо жити у в?льн?й, незалежн?й кра?н?, а не як раби. ? ми з великою завзят?стю, з патр?отичною в?ддан?стю захища?мо свою Батьк?вщину. ? ми дуже вдячн? вс?м тим, котр? нас в цьому п?дтримують. Тому що це також св?дчить, що вони розум?ють, що таке свобода, що таке г?дн?сть людини, що таке справедлив?сть ? правда. А справжня свобода – т?льки в правд?».
У Харков?, за словами владики Павла, залишилося не так багато католик?в. ? ми запиту?мо його, чи вир?шив в?н все-таки залишатися в м?ст? ? чи надовго. «Що стосу?ться наших параф?ян, то якщо у них ? можлив?сть кудись ви?хати, то я заохочую ?х ви?жджати, якщо ста? дуже небезпечно, – в?дпов?да? в?н. – Священики також по?нформован?, що кожен ма? приймати р?шення сам, залежно в?д ситуац??. Я залишатимусь у Харков? доти, доки там перебуватимуть наш? люди, бо моя присутн?сть також потр?бна, щоб ?м допомогти. Наша присутн?сть також корисна для волонтер?в, для тих, хто ряту? життя. Якщо мен? доведеться покинути м?сто, я по?ду з останн?м ешелоном».
Досв?д в?ри серед ру?н
Йде трет?й р?к в?йни. У м?ст?, яке зда?ться в?дкритою раною, серед болю ? смутку, в?ра, яка допомага? вижити, зм?ню?ться ? зм?цню?ться. «Вже на початку в?йни, – д?литься владика Павло, – я ч?тко зрозум?в, що все, що ?сну?, ма? к?нець, ? мо? життя тут, на земл?, також ма? к?нець». В?н пояснив, що т?льки в любов? людина п?зна?, ким вона ? насправд?, в?днаходить свою г?дн?сть, знаходить себе, а любов ма? свою силу ? сенс виключно в Боз?, у в?дносинах з Ним ? в ?нтимних стосунках з Ним. «Я знаю, хто я ?, ? тому мен? не потр?бно шукати якогось титулу, якогось п?дтвердження ззовн?», – зауважу? в?н, додаючи, що, з ?ншого боку, ми бачимо, ск?льки трагед?? приносять безбожн? серця, порожн? серця, як? н?чим не можуть наповнити заспоко?ти: вони нещасн?, вони хочуть в?дчувати себе важливими. Цими серцями керу? страх, ними ман?пулюють, вони т?кають в?д правди. «Тобто в?йна в?дкрива? таку правду, – каже в?н. – ? в цей момент я дякую Богов? за те, що В?н дав мен? дар в?ри, бо Його присутн?сть, тобто досв?д Бога, да? мен? сили вистояти, зрозум?ти, хто я ?, куди прямую ? нав?що це роблю, да? мен? сили йти дал?, не мовчати. ? тому нав?ть тод?, коли часом, розмовляючи з людьми, як? переживають ст?льки болю, з'явля?ться в?дчуття безпорадност?, немоч?, в?дчуття, що я н?чого не можу зробити, в?ра да? мен? силу, фундамент. Тому я бажаю кожн?й людин? в?дчувати Бога, бути з Богом, тому що в Боз? людина в?днайде себе. ? тод? ця людина буде сильна, буде сильне серце, а сильний св?т будують сильн? серця. Тому, якщо ми хочемо, щоби св?т наш був людяний, то ма?мо турбуватися про те, щоби наш? серця були людян?, а вони будуть людян? лише тод?, коли там буде Божа любов».
