杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

«Ми ? для того, щоби бути серед людей, бути з людьми в т? моменти, коли ?м важко», – зазнача? в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News Ректор Льв?всько? духовно? сем?нар?? Святого Духа отець ?гор Бойко. Минулого тижня в?н перебував у Рим?, де взяв участь у пленарн?й зустр?ч? Патр?аршо? ком?с?? УГКЦ в справах духовенства, що проходила в?д 12 до 15 травня 2024 року. Наш сп?врозмовник розпов?в про виклики, як? стоять перед сем?нар?ями й сем?наристами в обставинах в?йни, про сп?льне та в?дм?нне у програмах сем?нар?й, про досв?д по?здок на сх?д Укра?ни, супроводжуючи ?тал?йських доброчинц?в, як? возять туди гуман?тарну допомогу.

Священик розпов?в також про коротку зустр?ч ректор?в сем?нар?й з? Свят?шим Отцем, що в?дбулася п?сля загально? ауд??нц?? на площ? Святого Петра. «Ми подякували Свят?шому Отцев? за те, що в?н заохочу? св?т молитися за Укра?ну, подякували за вс? його старання, як? в?н робить для того, щоб в?дбувся обм?н полоненими, також зв?льнення д?тей, як? були примусово вивезен? до Рос??», – п?дкреслив в?н .

Попереднього разу отець ?гор був у Рим? у лютому цього року, коли брав участь у пленарн?й асамбле? Папсько? академ?? «За життя». Щоразу, коли в?н при?жджа? до Риму, в?н стара?ться робити св?й внесок у те, щоб «нагадувати про Укра?ну св?тов?», який «втомився» слухати про в?йну.

Отче ?горю, розкаж?ть, будь ласка, що цього разу привело Вас до Риму?

Цього разу мета мого при?зду до Риму – це зустр?ч Патр?аршо? ком?с?? у справах духовенства Укра?нсько? Греко-Католицько? Церкви, яка щор?чно в?дбува?ться в р?зних м?стах. Останн?ми роками ми мали так? зустр?ч? в Укра?н?, кожного разу в ?нш?й сем?нар??. З причини пандем??, а пот?м з причини в?йни, ми не могли зустр?тися в Рим?, хоча в наших планах була така зустр?ч. Але цього року ми вир?шили, щоб ус? ректори греко-католицьких укра?нських сем?нар?й з усього св?ту – з Аргентини, Бразил??, Америки, Канади, Н?меччини, з Польщ? ? Укра?ни – могли при?хати до Риму, ? тут мати таку зустр?ч, яка тривала чотири дн? для того, щоби подивитися, яким ? стан справ наших сем?нар?й, як в?дбува?ться формац?я, виховання, навчальний процес в сем?нар?ях п?д час в?йни, перед якими новими викликами ми сто?мо як Церква, як готувати наших сем?нарист?в, майбутн?х душпастир?в, до того, що вони одного дня будуть працювати з тими ранами, яких сьогодн? зазна? укра?нський народ з причини в?йни. Ми мали нагоду слухати дуже ц?кав? допов?д?: ? отця Роберта Лисейка [ред. Протоархимандрита Васил?янського Чину], ? професора Ганса Цольнера з Григор?анського ун?верситету [ред. Директор ?нституту антрополог??], ми також д?лилися особистим досв?дом того, як ми пережива?мо ц? дн?. Це не т?льки нагода при?хати до Риму, побути разом, але також ? провести р?зного роду зустр?ч?. Вчора [ред. 14 травня] наша Патр?арша ком?с?я у справах духовенства також мала нагоду зустр?тися з Послом при Апостольськ?й Столиц? паном Андр??м Юрашем, ми говорили про ситуац?ю в Укра?н?, про стосунки м?ж Ватиканом ? Укра?ною. Сьогодн? [ред. 15 травня] ми мали також нагоду бути на ауд??нц?? з? Свят?шим Отцем, в?дв?дали Дикастер?ю для Сх?дних Церков.

Отож, мета цього в?зиту до Риму – це бути разом, але також ? св?дчити про Укра?ну, говорити про Укра?ну, бо мабуть, ? небезпека того, що св?т втомлю?ться. Деколи я маю нагоду говорити з ?тал?йцями, ? вони кажуть: “Ну, може, вже забагато. Може, вже треба зупинити цю в?йну”. Говориться також про те, чи давати зброю, чи не давати зброю. Я думаю, що саме наша позиц?я ? наше св?дчення поляга? в тому, що ми сто?мо, ми боремося, ми хочемо захищати себе ? ма?мо право на те, щоб захищати себе. ? це нагода св?дчити ?ншим про те, ким ми ? ? що в?дбува?ться справд? в Укра?н?. Тому ми сьогодн? ? тут, в Рим?.

Як Ви вже сказали, п?д час загально? ауд??нц?? Ви мали можлив?сть посп?лкуватися з? Свят?шим Отцем. Розкаж?ть, будь ласка, тр?шки б?льше про цю зустр?ч.

Наш сьогодн?шн?й день [ред. 15 травня] розпочався з того, що ми разом з Преосвященним владикою Богданом Данилом, який ? Головою нашо? Патр?аршо? ком?с??, помолилися на гроб? святого священномученика Йосафата в базил?ц? Святого Петра, а в?дтак мали нагоду бути на загальн?й ауд??нц?? з? Свят?шим Отцем. ? п?д час ц??? ауд??нц?? Папа говорив про любов, в?н говорив також про любов до ворог?в. ? в контекст? ?вангельського уривку, який в?н коментував, наприк?нц? сказав, що ми не можемо забувати Укра?ну, не можемо забувати народ Укра?ни, який потерпа? в?д в?йни, ? наголосив на тому, що в?йна – це дуже погана р?ч, що в?йна н? до чого доброго не веде. В?н закликав, щоби люди у св?т? молилися за мир в Укра?н? ? також у ц?лому св?т?. П?сля загально? ауд??нц?? ми мали нагоду також особисто зустр?тися з? Свят?шим Отцем: в?н п?д?йшов до вс?х отц?в ректор?в, до нашого владики Богдана Данила. Я йому представив, хто ми ?, яка мета нашого в?зиту, чому ми тут з?бралися в Рим?. Я згадав, що м?ж нами ? також ? священники з ?нших кра?н, ? також з Аргентини, ? в?н дуже зрад?в, що ? священики з Аргентини. Було видно нав?ть, що в нього настр?й п?днявся: в?н розпитав, хто з Аргентини, ? в?дразу перейшов на ?спанську мову. В?н пригадав про отця Степана Чм?ля, укра?нського священика в Аргентин?, з яким в нього були дуже т?сн? стосунки, ? сказав, що для нього в?н ? прикладом священства ? що в такий спос?б ми ма?мо виховувати ? наших сем?нарист?в. Ми подякували Свят?шому Отцев? за те, що в?н заохочу? св?т молитися за Укра?ну, подякували за вс? його старання, як? в?н робить для того, щоб в?дбувся обм?н полоненими, також зв?льнення д?тей, як? були примусово вивезен? до Рос??. ? видно було, що Папа справд? готовий був почути нас, ? з тим, що ми йому сказали, в?н по?хав дал?, щоб зустр?чати ?нших паломник?в, як? були на ц?й площ?. Тому зустр?ч була короткою, але мен? зда?ться, що ми передали те, що ми хот?ли сказати Пап?: з одного боку, це подяка, а з ?ншого боку, це нагадати, що св?т сьогодн? справд? потребу? покладати велику над?ю на Бога, Який через молитву може допомогти нам здобути бажаний справедливий мир, якого вс? ми так хочемо.

  (Vatican Media)

Повертаючись до теми зустр?ч? ректор?в сем?нар?й в Рим?. Що би Ви хот?ли сказати про тепер?шн?х сем?нарист?в?

Бачите, ми ма?мо в сем?нар?ях молодих хлопц?в, як? приходять за сво?м покликанням до сем?нар?? для того, щоби, перебуваючи в сем?нар?? ш?сть-с?м рок?в, могти розп?знати, чи це ?хн? покликання, чи не ?хн? покликання, а в?дтак вже йти до священства…

Це ц?каво почути, бо вважа?ться, що т?, що прийшли до  сем?нар??, вже вир?шили бути священиками.

Я скажу, що це не зовс?м так. Наприклад, коли я вже був на посад? ректора, була така ситуац?я, коли до сем?нар?? прийшов один хлопець, ? на другому курс? в?н сказав мен?: “Отче, Ви зна?те, я прийняв р?шення, що я б?льше не буду навчатися в сем?нар??. Я прийшов у сем?нар?ю, бо м?й брат п?шов сюди вчитися, ? в?н мен? дуже багато гарних речей розказував про сем?нар?ю, ? я тод? зрозум?в, що це добре м?сце, де мен? буде добре. Я не мав покликання до сем?нар??, але я прийшов, щоб зрозум?ти, чи в мене ? покликання до сем?нар??, чи нема. ? тепер я розум?ю, що в мене точно нема покликання до сем?нар??, але я хочу в житт? робити щось добре в ?нший спос?б”.

Те, що Ви кажете, на мою думку, ? дуже важливим, бо це може спонукати молодих людей ставати на цей шлях для того, щоб зрозум?ти, власне, сво? покликання ?, тим часом, навчитися чогось корисного.

Тому ми ? назива?мо це шляхом розп?знавання: тобто я приходжу, починаю жити сем?нар?йним життям, дотримуюсь розпорядку, ? певн? правила, ? навчання, ? молитва, ? праця, ? служ?ння, ? багато ?нших речей, яким живе сем?нарист. ? в ход? перебування в цьому формац?йному процес? я розум?ю: “Так, це та дорога, якою я хочу йти, мен? це подоба?ться, я в?дкритий, я готовий служити людям ? Богов?. Я готовий бути душпастирем”, або хтось каже: “Я в?дчуваю, що це не мо?”. Людина це в?дчува? сама, або робить розп?знання з допомогою наших дух?вник?в, спов?дник?в. ? тод? хтось може залишити цю дорогу. Бувають випадки, коли ми, як настоятел?, бачимо, що хтось не сприйнятливий до цього. Ми зверта?мо увагу один, другий раз, трет?й раз. Але хтось каже: “Я вже не можу себе зм?нити”, або не ма? усп?х?в у навчанн?, ?нколи це може бути л?нивство, можливо, як?сь ?нш? причини. ? тод? ми кажемо: «Брате, може, ти на р?к зупинися з навчанням, попробуй щось ?нше в житт?, але якщо будеш в?дчувати, що це тво?, то поверта?ться до нас». ? ? так? випадки, коли хтось може повернутися, ? випадки, коли хтось не поверта?ться, але в?днаходить свою дорогу в житт?.

З в?йною ми розум??мо, що ? багато нових виклик?в, бо пережива?мо ? тривогу, пережива?мо страх. Багато наших сем?нарист?в сьогодн? мають сво?х батьк?в, брат?в, як? ? на в?йн?, тому ця тривога ? турбота переповню? серця молодих юнак?в. Отож, наше завдання також, як настоятел?в, ректор?в сем?нар?й – намагатися зрозум?ти, як ми можемо допомогти хлопцям. Бо ми, як священики, можемо допомагати, але бувають ситуац??, коли, можливо, б?льшу користь вони можуть отримати в?д розмови з психологом чи з психотерапевтом, який може допомогти подолати ц? труднощ?, як? зараз приходять молод? юнаки. Тому т?сно сп?впрацю?мо ?з Хабом ментального здоров'я “Д?яТи”, який ? у Львов?, куди хлопц? можуть приходити на певн? консультац??, чи нав?ть сем?наристи з ?нших сем?нар?й користуватися тими послугами онлайн в такий спос?б, щоби пережити в б?льш спок?йний спос?б ц? вс? виклики, перед якими ми сьогодн? сто?мо.

Повертаючись до теми сп?впрац? м?ж сем?нар?ями: наск?льки програми сем?нар?? ? ун?ф?кован? на р?вн? вс??? Греко-Католицько? Церкви?

Був такий час, коли ми виходили з тих обставин, в яких ми знаходилися. На початках, коли Церква лише вийшла з п?дп?лля, була необх?дн?сть в дуже швидкому час? п?дготувати кандидат?в до священства. ? тод? навчання тривало дуже коротко, це були найважлив?ш? курси, як? хтось м?г пройти, оп?сля в?дбувалися свячення, ? такий священик приступав до свого служ?ння. Але з часом зрозум?ли, що ма? бути укладена програма, яка би була максимально ун?ф?кована м?ж ус?ма сем?нарами. Ця програма була укладена ? затверджена Синодом наших ?пископ?в. Тому станом на сьогодн? ми можемо говорити про те, що 80% предмет?в, як? викладаються в наших сем?нар?ях в Укра?н?, ? ун?ф?кованими м?ж ус?ма сем?нар?ями, але двадцять в?дсотк?в завжди можуть залишатися такими, як? та чи ?нша сем?нар?я вважа? необх?дним доповнити або на чому можуть ставити св?й наголос. ? також певн? курси, яких в?д нас можуть вимагати знаки часу. ?нколи Синод каже, що потр?бно додати певний курс. Тому ми, слухаючи рекомендац?? також ? нашого Синоду, слухаючи також ? те, що нам говорить Католицька Церква, бо навчання Католицько? Церкви оновлю?ться, в?дпов?дно, можемо додавати поодинок? курси, поодинок? предмети у цю навчальну програму, яку мають сем?наристи. Але назагал це ? навчання, яке трива? ш?сть рок?в, ? плюс п?дготовчий курс, отже, це с?м рок?в формац?? та навчання в ст?нах сем?нар??, щоби в майбутньому бути добрими душпастирями.

Наск?льки я знаю, окр?м обов'язк?в як ректора духовно? сем?нар?? у Львов?, Ви п?д час в?йни допомага?те деяким орган?зац?ям привозити гуман?тарну допомогу на сх?д Укра?ни, особливо в Харк?в. Розкаж?ть, будь ласка, про ваш? останн? по?здки до Харкова.

Це ц?кавий досв?д, який я думаю, залиша? певн? спогади на все життя. Розпочалося все ще в?д початку в?йни, коли ?тал?йц? почали при?жджати до Львова, щоби п?дтримувати б?женц?в, як? були ? в наш?й сем?нар??, ? в р?зних параф?ях, ? в р?зних в?дд?лах Кар?тасу, ? в м?сцях поселення б?женц?в. Але в?дтак ми почали ?здити на Сх?д. Я мав нагоду десять раз?в бути в Харков?, в Харк?вськ?й област? ? два рази в Херсон?. Останн? дв? наш? по?здки були в час? Великого Посту. Ми були в Харков?, зокрема, на деокупованих територ?ях, дуже близько до л?н??, де проходять бойов? д??. Ми були в одному сел? разом ?з с?льським головою, де було дуже багато людей, як? повернулися до сво?х дом?вок, але оск?льки л?н?я фронту проляга? лише за дванадцять к?лометр?в в?д ?хнього селища, перебувати там було дуже небезпечно. Тому ми при?хали, люди з?бралися дуже швидко, бо ?тал?йц? з п?вноч? ?тал??, з тако? орган?зац??, яка назива?ться “Amici in cordata nel mondo” (з ?тал. Вервечка друз?в у всьому св?т?), при?хали туди, власне, для того, щоби цю допомогу роздати особисто. Я н?коли не забуду, коли ми зустр?чали нав?ть в?йськових, як? перебувають там, досить близько на л?н?? фронту, ? ?тал?йц?, старш? чолов?ки, п?дходили, обн?мали наших хлопц?в ? так зворушливо, нав?ть з? сльозами на очах дякували ?м за те, що вони, охороняючи Укра?ну, сьогодн? охороняють також ? ?вропу, охороняють ?хн? с?м'?. ? тому для мене це такий був зворушливий момент. Це були хлопц? ?з Зах?дно? Укра?ни: один був з Тернополя, хтось ?нший був з Кос?вщини… ? ти розум??ш, що вс? ц? молод? хлопц? сьогодн? там, щоби захищати нас. В?дтак ми мали нагоду оглянути це село, але оск?льки ми були занадто близько до л?н??, де в?дбуваються бойов? д??, то в?йськов? нас попросили покинути територ?ю, оск?льки була небезпека обстр?л?в. ? тому ми мус?ли швидко повертатися. Тобто основна наша мета – це п?дтримувати людей ? бути поруч. Ми не можемо багато зробити, але люди вдячн? за те, що т?, хто до них ?де, не забува? про них, люди не чуються самотн?ми, бо найважче, мабуть, у вс?х тих ситуац?ях, це коли ти не ма?ш н?кого поруч, коли розум??ш, що в тебе безвих?дна ситуац?я, коли в тебе руки опускаються, бо тв?й будинок знищено, все те, що ти м?г збудувати ? здобути впродовж двадцяти-тридцяти рок?в, б?льше цього нема?. Але тут ? хтось, хто при?жджа?, хтось тоб? пода? руку допомоги, хтось да? певн? реч?, як? тоб? послужать, нехай на якийсь пер?од часу, але ти розум??ш, що бодай два-три, чи чотири тижн? твого життя ? забезпечен? – хтось про тебе подбав. ? тому, власне, ця сол?дарн?сть, ця гуман?тарна допомога, п?дтримка наших людей, ? дуже важливою.

Коли ми були в Харков?, мен? запам'ятався момент, коли ми п?шли на м?сце поховання наших нов?тн?х геро?в, поховання багатьох наших хлопц?в, як? в?ддали сво? життя за кращу долю укра?нського народу. ? я побачив, що на одн?й могил? сид?ла молода д?вчина. Я п?д?йшов до не? (я тод? був у п?дряснику), ? також с?в б?ля не? б?ля то? могили. Вона плакала. Я витягнув хустинку ? дав ?й. Я кажу: “Це хтось був з ваших р?дних?”. Вона каже: “Це м?й чолов?к”. Я кажу: “В?н ще мав когось з р?дних?” Каже: “Н?, тато його помер ще в 2014 роц?, а мама за два м?сяц? перед тим, як в?н помер”. ? трошки поговорили з нею. Вона плаче... Я запитав, що в?н любив. Вона каже: “В?н любив велосипеди”. Я кажу: “Зна?те, що? На пам'ятку про те, що його б?льше нема?, зроб?ть турн?р на велосипедах в честь його ?мен?”. ? вона усм?хнулася, можливо, це була перша усм?шка в?д того часу, коли загинув ?? чолов?к. ? я кажу: “Давайте разом з вами помолимося”. Я помолився молитву «Отче наш» ? ще одну молитву. А вона робить таку паузу, ? каже: “А я не знаю, що таке молитися. Я н?коли в житт? не була в церкв?”. ? я зрозум?в, що в т? моменти ми не випадково ? там: ми ? для того, щоби бути серед тих людей, бути з тими людьми тод?, коли ?м важко. ? я ?й сказав: “В Харков? ? вулиця Гвард?йц?в Широн?нц?в. Там ? наша греко-католицька церква, там ? наш ?пископ, ? наш? священики, сестри монахин?. Прийд?ть туди колись. Вони Вам допоможуть в той момент, коли Вам важко, Ви пережива?те втрату свого чолов?ка”. А вона каже: “А я хочу до свого чолов?ка…”. Я кажу: “Я розум?ю, що це бажання бути разом, але не треба з цим жити, Ви перейдете через цю втрату. Вам треба просто знайти когось, хто допоможе Вам зараз, в цей момент жалоби, не почуватися самотньою”. ? наприк?нц?, коли я вже в?дходив, вона каже: “Дякую, що Ви до мене п?д?йшли”. Бо на цьому цвинтар? не було н?кого: великий цвинтар, порожн?й: лише та одна ж?нка, яка там сид?ла ? плакала б?ля могили…

Тому вс? ц? по?здки на сх?д, насамперед, мен? багато дають. Ми розум??мо, що люди сьогодн? справд? переживають велик? труднощ?, переживають велик? втрати, але, одночасно, ми, як Церква, ма?мо бути з нашими людьми, як? потребують над??. Нема? людини, яка би не страждала, але людина в сво?му стражданн? ма? жити над??ю, ? ця над?я ма? допомогти людям в?дкриватися на Бога, в?дкриватися на ?нших людей, щоб мати цю пост?йну п?дтримку, ? це ми св?дчимо.

Над?я, мабуть ? нев?д’?мною частиною людського буття. Тобто, якщо людина втрача? над?ю, вона втрача? якусь частину сво?? людяност?. ?, напевно, т?, що сам? в соб? плекають над?ю ? допомагаючи ?ншим не втрачати ??, то це, можливо, найперша справа милосердя.

Нав?ть сьогодн? Папа Франциск, коли говорив свою промову на загальн?й ауд??нц??, цитував апостола Павла, який каже, що ? в?ра, над?я ? любов, ? серед тих вс?х любов ? найвища, найб?льша. Я соб? думаю саме так, бо в?ра ? над?я походить з любов?. Зна?те, я думаю, що сьогодн? нам ус?м може бути важко, у нас ус?х деколи можуть руки опускатися, ми деколи можемо бути знев?рен?, ми ?нколи соб? ставимо питання: “А як довго це ще буде тривати?” Я думаю, що нема?, напевно, людини, яка би сьогодн? в Укра?н? чи за межами Укра?ни не ставила соб? ц? запитання. Але мен? особисто допомага?, коли я бачу приклад жертовних людей, в?дданих людей, як? роблять неймов?рн? реч?: хтось вою? ? захища? мене, хтось займа?ться волонтерством, сьогодн? багато людей в ц?лому св?т?, як? моляться за Укра?ну, це тисяч? ? тисяч? людей. Сьогодн? ц?лий св?т молиться за Укра?ну, ? для мене – це над?я, для мене – це в?ра. Для мене причиною того всього, чому люди мають над?ю, мають в?ру, ? те, що вони люблять нас, вони не залишають нас. ? тому заохочую також ус?х наших читач?в знайти тих людей, як? ? у вашому житт?, як? десь ? поруч вас, про яких ви чу?те по телебаченню, чу?те в новинах, чита?те у фейсбуц?, ?стор?? яких вас надихають: див?ться на ?хн?й приклад! Я думаю, що може ? цим людям не завжди легко, деколи ? вони виснажуються, але пот?м вони йдуть вперед. Тому я заохочую нас йти вперед, не зупинятися. Не кажу, що нам буде легко, але ми переходимо через цю Страсну П'ятницю, прямуючи до св?тлого ? славного Христового Воскрес?ння. Те, що Укра?на воскресне, я не маю найменшого сумн?ву. Але ми переходимо зараз через Страсну П?ятницю. Ми зм?ню?мося, ми ста?мо ?ншими, у багатьох людей п?д час в?йни пом?нялися пр?оритети: якщо колись пр?оритетами, можливо, були матер?альн? реч?, статки, надбання, економ?чн? добутки, то сьогодн? це не ? таким великим пр?оритетом. Сьогодн? те, що ми можемо бути живими, здоровими, робити добр? справи – це для багатьох людей ста? пр?оритетом в житт?. Це т? ц?нност?, заради яких варту? жити, ? нав?ть життя в?ддати.

Дуже дякую Вам за Ваш? слова, за те, що Ви змогли зав?тати до нас, под?литися сво?м досв?дом. Дякую за Ваше служ?ння, а також за те, що Ви провадите сем?нарист?в теж сво?м прикладом.

Щиро дякую! Заохочую також вс?х молитися за покликання. Ми цими днями говоримо, що покликання зменшуються в ц?лому св?т?, але, Богу дякувати, Бог обдарову? Укра?ну покликаннями. Тому мол?мося, щоб все ж таки ? в Укра?н?, нав?ть через призму в?йни, могли зб?льшуватися покликання до священства ? до богопосвяченого життя.