杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

Знайомство з Укра?нською Греко-Католицькою Церквою для ш?стнадцятир?чного Якима, родом з Ор?хова, що в Запор?зьк?й област?, розпочалося минулого л?та, коли в?н взяв участь у християнському табор? в Карпатах, який орган?зував о. Олександр Богомаз, який ран?ше служив у Мел?топол?, а п?сля свого видворення, що в?дбулося у грудн? 2022 року, служить у Запор?жж?. «Коли ми повернулись з того табору, – д?литься Яким в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану - Vatican News, – ми з деякими молодими людьми, з якими там познайомились, почали ходити на Л?тург?ю кожно? нед?л? ? на свята, почали т?сно сп?лкуватись ? стали дуже хорошими друзями». В ?стор?ях людей, як? розпов?дають про св?й шлях в?ри, часто можна почути, що в?ру ?м прищепили бабуся чи д?дусь ще у дитячому в?ц?. ? хоча у випадку Якима це не в?дбулося у дитинств?, а в юнацькому в?ц?, до Церкви його прив?в д?дусь В?ктор. «Все почалося тод?, коли наш д?дусь повернувся з полону», – каже Яким. Перед?стор?ю цього нам розпов?в сам пан В?ктор.

Повномасштабна в?йна в Укра?н? застала 64-р?чного мешканця Ор?хова не в р?дному м?ст?, а у в?дрядженн?. Як приватний п?дпри?мець в?н займався ремонтом с?льгосптехн?ки, ? 22 лютого 2022 разом з двома сво?ми колегами вирушив у в?дрядження в одне село, що неподал?к м?ста Токмак (приблизно 60 км в?д Ор?хова). 24 лютого пану В?ктору зателефонувала його дружина ? пов?домила про початок вторгнення. «Ми думали, що це все швидко зак?нчиться, викона?мо роботу ? повернемося додому, – пригаду? в?н, – але через к?лька дн?в у село зайшли рос?яни, тому ми вже не змогли ви?хати». Ще через к?лька дн?в рос?йськ? в?йськов? взяли в полон В?ктора ? його колег ? в?двезли спочатку у Токмак, а пот?м в Мел?тополь. В?ктор пройшов допити, знущання. «Разом ?ншими полоненими нас розм?стили у великому актовому зал?, – пригаду? в?н. – ? ми були змушен? пост?йно лежати на п?длоз?, забороняли нав?ть сид?ти. Було наст?льки т?сно, що коли один повертався на ?нший б?к, то й вс? ?нш? були змушен? повертатися. Було холодно, жодного опалення». В?ктор пров?в там приблизно три тижн?, ? п?сля чергового допиту йому сказали, що в?дпустять. Одного дня йому ? ще одному молодому хлопцев? зв’язали руки, зав’язали оч?, вкинули в кузов вантаж?вки ? повезли. Коли п?сля 15 хвилин вантаж?вка зупинилася ? ?м сказали виходити, то В?ктор подумав, що ?х чека? розстр?л. Але виявилося, що рос?йськ? в?йськов? ?х в?дпустили ? сказали, що вони можуть йти п?шки до Мел?тополя, до якого було понад 10 км. До м?ста вони прибули вже над вечором, ? тод? шляхи двох супутник?в роз?йшлися. Оск?льки вже наближалася 18 година, коли починалася комендантська година, В?ктор повинен був швидко шукати м?сце, щоб переночувати. В?н попросив про пристановище в сторожа гараж?в, але безусп?шно. П?сля ще к?лькох неусп?шних спроб, включно з в?дмовою в одному з центральних храм?в м?ста, втомлений ? майже у в?дча? В?ктор вир?шив, що переночу? десь на вулиц?, хоча було холодно, ще були приморозки. Вже перед буд?влею, б?ля яко? в?н планував облаштувати соб? м?сце, щоб спати, В?ктор побачив, що на одн?й ?з буд?вель був хрест. «Думаю, п?ду туди, – пригаду? в?н. – Приходжу, ? виявилося, що це церква греко-католик?в. Вже пот?м я д?знався, що там служить отець Олександр Богомаз. Вони мене в?дразу там прийняли без жодних вагань. А я ж тод? ще такий далекий був в?д рел?г??. Як ? б?льш?сть людей, ходив до церкви раз чи два на р?к. А коли з ними познайомився, то я просто був здивований, що ? так? люди».

Пан В?ктор прожив при греко-католицьк?й параф?? в Мел?топол? приблизно два тижн?. Таких, як в?н – потребуючих – тут було чимало: хто шукав прихистку на короткий час, хто на довше, комусь потр?бна була матер?альна допомога, а хтось приходив, щоб помолитися ? посп?лкуватися. Греко-католицьк? священики також допомагали багатьом людям евакуюватися з Мел?тополя. Пан В?ктор також хот?в якнайшвидше повернутися додому, але в нього не було паспорта, ? тому в?н не м?г скористатися евакуац?йним транспортом. Сп?впрац?вники о. Олександра вийшли на зв’язок ?з сином пана В?ктора ? попросили його передати паспорт до Мел?тополя. Але нав?ть з паспортом в руках було важко ви?хати, бо щодня тисяч? людей стояли в черз? на евакуац?ю. Ця ситуац?я В?ктору здавалася безвих?дною, але, як в?н пригаду?, отець Сашко (так називають отця Олександра Богомаза т?, хто його зна? особисто) пост?йно п?дбадьорював його словами: «Вас Бог любить». Отець Сашко подбав про те, щоб пана В?ктора взяли як супров?дника в м?кроавтобус, яким евакуювали до Запор?жжя одну багатод?тну с?м’ю, яка також знайшла прихисток при греко-католицьк?й параф??. Пан В?ктор дос? зворушу?ться, коли пригаду? той момент, коли вони п?д’?хали до першого укра?нського блок-поста, ? вс? д?ти виб?гли назустр?ч укра?нським в?йськовим...

В Запор?жж? В?ктора зустр?в його син, ? разом вони по?хали додому в Ор?х?в. Але вже через п?втора м?сяця вся с?м’я була змушена пере?хати в Запор?жжя, бо Ор?х?в перебував п?д пост?йними обстр?лами. Пан В?ктор пост?йно перебував на зв’язку з отцем Олександром, який розпов?в йому про греко-католицьку параф?ю в Запор?жж?. «Я по?хав, знайшов ту церкву. З? мною були моя дружина ? моя мама, – пригаду? В?ктор. – ? перший раз, коли ми при?хали в цю церкву, там був владика Степан (Меньок). Ми були на Служб? Бож?й, а оп?сля ми почекали на ?пископа, щоб посп?лкуватися з ним. В?н дуже зрад?в, коли почув, що мене направив сюди отець Сашко, розпитував про нього. Коли ми вже повернулися додому, то мо? ж?нка ? мама кажуть: “Ми там побули, при?хали, ? просто дихати легше стало”. ? насправд?, ми якось перейнялися цим вс?м, зм?нився спос?б мислення».

На запитання про те, як в?н сприймав слова отця Олександра, коли той говорив йому, що Бог його любить, пан В?ктор каже, що серйозно ставився до цих сл?в. «В?н же не просто так це говорив, – поясню? в?н. – Отець розпитував мене про те, що я пережив у полон?, ? тод? казав: “От бачите, могло би бути г?рше. Значить, за вас хтось молився ? Бог Вас любить”. ? тод? я починав розум?ти, що це д?йсно так, що Хтось за мною сто?ть ? що д?йсно Бог мене любить. Щоб ви розум?ли, я не дуже такий воцерковлений, я й молитов не знаю багато. Але бува? таке, що ста? дуже важко, ? тод? я починаю промовляти молитву “Отче наш”, ? легше ста?. Справд?».

«Коли ми забрали д?дуся ?з Запор?жжя, – розпов?да? Яким, – то, мабуть, ще ц?лий тиждень в?н розпов?дав нам про те, як було добре при церкв? в Мел?топол?, де був отець Сашко. В?н нам говорив, як? там хорош? люди. А пот?м, коли в Ор?хов? почалися обстр?ли, ми пере?хали до Запор?жжя. На Новий р?к, 1 с?чня 2023 р._ д?дусь мене пов?з до отця Сашка, бо це була нед?ля. Д?дусь мен? зателефонував ? каже: “По?хали, познайомлю тебе з отцем Сашком”. От я ? по?хав. Ми при?хали, побули на Служб? Бож?й – я тод? вперше взяв участь у Служб? Бож?й – ? п?сля цього був сп?льний об?д. Там була сп?льнота церкви, черниц?, ? отець Сашко був. До цього в мене були певн? стереотипи, що, мовляв монахин? ? отц? дуже зл?, бо я ж надивився всього з ф?льм?в, з ?нтернету. Але тод? я зрозум?в, що це зовс?м не так ? що там, навпаки, дуже добр? люди».

П?сля цього першого короткого знайомства пройшло п?в року, а тод? всередин? л?та 2023 р. д?дусь знову зателефонував Якиму ? сказав, що отець Сашко пропону? по?хати в Карпати на християнський таб?р. «Там було молодих людей, але кр?м отця Сашка я зовс?м н?кого не знав, – пригаду? юнак. – Кожного дня у нас була Служба Божа, ми багато сп?лкувались, були конференц?? про Бога, ? мен? це дуже сподобалось. ? тод? якось мене почало б?льше тягнути до цього. Цей таб?р тривав т?льки тиждень, але вражень було, немов, на м?сяць. ? коли ми повернулись з того табору, то з деякими молодими людьми, з якими там познайомились, почали ходити на Л?тург?ю кожно? нед?л? ? на свята, почали т?сно сп?лкуватись ? стали дуже хорошими друзями». Саме справжн?х друз?в Яким вважа? справжн?м подарунком, який в?н отримав завдяки новому досв?ду. «До цього я не мав повноц?нних ? гарних друз?в. Ну а якщо ? дружив з кимось, то ц? стосунки не були так? т?сн?, – д?литься в?н. – Але коли я почав ходити до церкви, то я знайшов справд? хороших друз?в, як? д?йсно за мене переживають, рад?ють мо?м досягненням. Тако? теплоти ? любов? саме в?д друз?в я ще н?коли не в?дчував. ? тод? я зрозум?в, що друз? мен? дались саме в?д Бога».

Друз?, сп?лкування, людська п?дтримка ? людське тепло ?, як н?коли, важливими для вс?х укра?нц?в, а особливо, для д?тей та молод? в час повномасштабно? в?йни. «Найважчий момент, – розпов?да? Яким, – був, коли ще ми жили в Ор?хов?, в р?дному м?ст?. Ми жили на шостому поверс?, ? з нашого в?кна в?дкривався вид на сус?дн? село. ? одного дня почався обстр?л того села, ? я просто дивлюсь у в?кно, ? бачу вибухи по всьому селу. Тод? було тяжко… Також недалеко б?ля нас були “прильоти”, було дуже гучно. ? коли я вже пере?хав до Запор?жжя, це було десь восени 2022 року, одного дня я прокинувся вранц?, ? тод? мо?му татов? зателефонували з Ор?хова й пов?домили сумну новину: сказали, що на нашому провулку загинув м?й знайомий, з яким я проводив дуже багато часу. Коли я д?знався про те, що в?н загинув, було дуже тяжко».

Долати найважч? моменти юнаков? допомага? також його родина. Хоча ? ?м теж нелегко, але вони стараються заспокоювати ? п?дбадьорювати сина. Мама Якима, яка п?д час ?нтерв’ю сидить поруч з ним, зазнача?, що вони вже призвича?лися жити в небезпечн?й ситуац??. «Якщо лунають десь вибухи, – каже вона, – то телефону?мо до р?дних, знайомих, пита?мо: “У вас все добре? – Так, добре. – Ну ? слава Богу”. На початку в?йни було страшно, насамперед, через те, що ми не знали, чого нам оч?кувати в?д цього. А тепер ми просто до цього звикли. Зрозум?ло, що це звикання не ? добрим, але так воно ?». На запитання про те, чи не планують пере?жджати ?з Запор?жжя в ?нший, безпечн?ший рег?он, вона зазнача?: «Н?, ми чека?мо, щоб швидше зак?нчилася в?йна, ? хочеться додому. Дуже нам хочеться до р?дного м?ста, але ми не ма?мо куди повертатися: будинок зруйнований, все поруйновано, та ? взагал? м?ста уже нема?. Все м?сто зруйноване, але все одно тягне додому, дуже тягне. ? ми спод?ва?мося, що дал? нам не доведеться н?куди пере?жджати, що Запор?жжя – це наша крайня точка ? з цього м?ста колись в майбутньому ми по?демо, повернемося додому».

«За цей час, в?дколи ти наблизився до рел?г??, до Церкви, що нового ти зрозум?в про життя?» – запиту?мо в Якима. «Найб?льше, що я зрозум?в та в?дчув, – в?дпов?да? юнак, – це поняття справедливост?: якщо з тобою в?дбува?ться щось погане, то обов'язково Бог зробить так, що це вийде на краще, ? це краще, яке буде, накри? це погане».