杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

«Нас у сем?нар?? не вчили, як душпастирювати в умовах в?йни. Ми, натом?сть, покликан? допомогти майбутн?м пастирям приготуватися до нових виклик?в, як? на них чекають, зокрема в тому, що стосу?ться супроводу людей, як? пережили втрату близько? особи». На цьому наголошу? о. ?гор Бойко, Ректор Льв?всько? духовно? сем?нар?? Святого Духа Укра?нсько? Греко-Католицько? Церкви. В?д 12 до 14 лютого 2024 року священник перебував у Рим?, де брав участь у пленарн?й зустр?ч? Папсько? академ?? «За життя». П?сля завершення асамбле? в?н в?дпов?в на запрошення нашо? редакц?? та розпов?в про сьогодн?шн? життя сем?нар??.

Отче, розкаж?ть, будь ласка, про те, як живе сем?нар?я в час в?йни. Наск?льки в?йна торка?ться ?? життя, зм?ню? р?зн? аспекти?

В Льв?вськ?й Духовн?й сем?нар?? Святого Духа на сьогодн? навчальний процес, формац?йний процес ? молитовне життя в?дбуваються в звичайному ритм?. Коли в 2022 роц?, в лютому, розпочалося повномасштабне вторгнення, ми на короткий час зупинили навчання в сем?нар??, оск?льки не знали, як будуть розвиватися под??. Батьки сем?нарист?в також були стурбован?, тому ми прийняли таке р?шення, що той, хто хоче, може повернутися додому, але хто хоче, може залишитися в сем?нар??. ? дуже швидко налагодилася т?сна волонтерська сп?впраця: багато сем?нарист?в були зад?ян? в р?зних добрих справах, як? розпочалися. Але пот?м ми прийняли р?шення, що сем?наристи можуть повернутися на навчання в сем?нар?ю. Треба було дотримуватися р?зних правил безпеки, як? д?яли в той час, сходити в бомбосховище, коли були тривоги, але тим не менше, навчальний ? формац?йний процес трива?, навчання в?дбува?ться в звичному порядку.

?, звичайно, ми молимося. Я думаю, що це, напевно, наша найб?льша ? найсильн?ша зброя, яку ми ма?мо станом на сьогодн?. Я кожного дня, коли я приходжу до нашого храму в шост?й годин? ранку, то завжди починаю з цього: «Боже, я не знаю, що в цей день буде в?дбуватися, але я Тебе дуже прошу: захищай ус?х наших захисник?в, дай ?м силу, дай здоров'я, бережи наш? м?ста ? села в?д ракет ? дрон?в, як? будуть сьогодн? випущен? рос?янами на Укра?ну, щоб було якомога менше втрат ? якомога менше жертв, якомога менше руйнувань». ? я думаю, що це те, що ми можемо робити, ? те, що ми повинн? робити. Бо ми як Церква, як духовенство, не ма?мо ?ншо? збро?, щоби протистояти у ц?й в?йн? добра проти зла.

Я зустр?чав ?тал?йських журнал?ст?в, як?, при?жджаючи з Харкова, мен? казали: «Отче, все, що ми побачили, показу?, що це диявольськ? д?яння, що за тим вс?м, що ми бачимо, нема яко?сь людсько? лог?ки. Чому нищиться мирне населення, чому бомбардують школи, чому обстр?люють ун?верситети, медичн? заклади?». ? багато д?тей, як? гинуть в Харков?, нещодавно ц?ла с?м'я – чолов?к, дружина ? тро? д?тей. ? ти дума?ш: насправд?, за ц??ю лог?кою тако? ненавист? до укра?нського народу, ?дине, що може протистояти, це наш захист, це боротьба, захист нашо? земл?, стримати нашого ворога нав?ть з? збро?ю в руках. Бо ?ншого способу ми не ма?мо.

Тут, в Рим?, до мене п?дходили сотн? людей з р?зних кра?н св?ту – Аргентини, Япон??, Америки, з ц?ло? ?вропи – як? мен? казали: «Ми молимося за вас». ? я думаю, що сьогодн? ми сто?мо, ми незламн? саме тому, що св?т молиться разом з нами. ? коли в?дчува?ш цю сол?дарн?сть, цю п?дтримку вс?х людей, то через як? би труднощ? ми не переходили, я в?рю, що в тому всьому Бог ? з нами. Можливо, важко знайти Бога в цьому. Можливо, багато людей соб? ставить питання: «Де ? Бог? Чому В?н не втрутиться? Чому В?н не зупинить цю в?йну, якщо В?н ?? Чому В?н в?дтягу? цей час?». Я в?рю, що Бог чу? вс? наш? молитви. В Святому Письм? ? багато момент?в, коли Господь не в?дразу реагу? на прохання. Нав?ть ж?нц?, яка мала дочку, опановану злим духом, ? яка просить про ?? оздоровлення, В?н не в?дпов?да? в?дразу, а пот?м нав?ть каже: «Не личить брати хл?б у д?тей ? кидати щенятам». Мабуть, хтось, таке почувши, м?г би п?ти геть розчарований… Але В?н чека?, щоб в?ра т??? ж?нки зростала, щоб закр?плювалася, стала сильн?шою…

Я думаю, що сьогодн? багато ц?нностей зм?ню?ться. Про це говорять люди, яких я зустр?чав п?д час гуман?тарних м?с?й, наприклад, в Харков?, в Херсон?, в деокупованих селах. Вони кажуть, що якщо перед тим для них було важливо мати будинок, машину, бути забезпеченими, то тепер кажуть: «Вже те, що ми можемо жити, можемо ходити по сво?й земл? п?сля втрати будинку, – це для нас ? найц?нн?ше». Я думаю, що ця в?йна змушу? нас шукати сенси, шукати в?дпов?д? на глибш? питання, питання ?снування на земл?: до чого Бог мене кличе? для чого це життя мен? дане? що ? справд? важливою ц?нн?стю в житт??

Чи Ви пом?тили також як?сь зм?ни в св?тогляд? сем?нарист?в, викладач?в?

Скажу вам так: сем?наристи – це так? сам? звичайн? люди. Й у кожного, хто живе в Укра?н?, без сумн?ву, пом?ча?ться надм?рна тривога, певний страх, можливо, ?нод? нав?ть пан?чн? атаки, як? можуть бути в?д страху. Чому? Тому що наше т?ло реагу?. ? було б дивним, якщо б воно не реагувало на те, що д??ться. Тому що коли в нас ? обстр?ли, якщо виють сирени, якщо ми чу?мо про те, що ? втрати, то природньо, що людський орган?зм так реагу?. Але, в?дпов?дно, ми як сем?нар?я, намага?мося п?дтримувати тих сем?нарист?в, допомагати ?м. Чи це буде духовний пров?д в?дпов?дного фах?вця, священика, душпастиря, а чи зверта?мося за допомогою до психолог?в, психотерапевт?в, якщо ? така потреба, а нав?ть ? за допомогою певного медикаментозного л?кування, якщо ? необх?дн?сть.

Окр?м того, ми усв?домлю?мо, що чимало батьк?в наших сем?нарист?в також ? на фронт?, або ж це можуть бути ?хн? близьк? друз?, р?дний брат. Ма?мо сем?нариста, батько якого пропав безв?сти вже б?льше як одинадцять м?сяц?в тому, ? в?н не ма? жодно? в?стки про нього. Без сумн?ву, що все це вплива? на життя сем?нарист?в. Я думаю, що, можливо, нав?ть вимоги в академ?чному план?, як? ми ставимо до сем?нарист?в, можуть бути дещо знижен?, але ми не хочемо ц?лковито послаблювати навчальний процес. Проте, ми розум??мо, що навчання в умовах в?йни вимага? дещо ?ншого п?дходу, б?льшого розум?ння.

Коли я ще навчався в сем?нар??, для прикладу, а я навчався багато рок?в в Рим?, нас н?коли не вчили, що означа? бути священиком чи душпастирем в умовах в?йни. Бо н?хто не думав про те, що одного дня в?йна буде. Але наста? такий час, коли ми змушен? готуватися до того, що ми ма?мо сьогодн?, ? думати про певн? виклики, як? з часом будуть. Бо в?йна завершиться, але насл?дки в?йни, мабуть, будуть довготривалими. ? тому вже сьогодн? ми проводимо р?зного роду вишколи ? в греко-католицьких, ? в римо-католицьких сем?нар?ях, де ми говоримо про виклики в?йни, запрошу?мо до сп?впрац? ? психолог?в, ? фах?вц?в з морального богослов'я. Йдеться про душпастирський супров?д людей, як? втрачають сво?х р?дних, близьких, чи переживають як?сь страждання, щоби сем?нарист?в – майбутн?х душпастир?в – п?дготувити до тих виклик?в, з якими вони будуть мати справу. Для прикладу, питання депрес??. Сьогодн? ? багато людей, як? стурбован? ? можуть бути в стан? депрес??. Чи зобов'язана духовна особа надавати допомогу людин? в депрес??? Мабуть, н?. Але священик також ма? розум?ти сво? компетенц??, де ? та межа, до яко? я як священик, як душпастир можу надати людин? допомогу, коли бачу ?? страх, переживання, тривогу, можливо, як?сь ?нш? прояви повед?нки, а коли мушу сказати: «Слухайте, тут я вже не можу Вам допомогти. Але я рекомендую Вам звернутися до когось ?ншого. Ось Вам телефон консультанта, психолога, психотерапевта чи в?дпов?дного центру психолог?чно? п?дтримки, який допоможе Вам в цьому». ? тому, власне, ми вчимо сем?нарист?в, що вони мають бути щирими з собою, що вони не можуть брати на себе вс? обов'язки. Бо вони можуть не бути компетентними, але повинн? знати, до кого вони можуть людей скерувати з тим, з чим люди будуть до них приходити. Найчаст?ше це ? страх, тривога, хвилювання.

Ще одна р?ч, яка присутня у в?йн?, – це ненависть. Я думаю, що сьогодн? ? багато людей, як?, особливо в спов?д?, можуть говорити, що ?хн? серце ? переповнене ненавистю, або вони ненавидять ворог?в, ненавидять тих, хто чинить нам кривду. Сьогодн?, в час в?йни, важко говорити про тему прощення, про тему примирення. Але я прошу Бога, щоби дав мен? серце, яке би не було наповнене ненавистю, бо серце, наповнене ненавистю, означа?, що ми вже програли. Тому що ворог наш ненавидить нас, а ми ма?мо робити все для того, щоби з любов? до нашо? Батьк?вщини бути готовими захищати ??, бути готовими нав?ть в?ддати сво? життя, якщо це буде потр?бно, але не з ненавист? до ворога, але з любов? до Батьк?вщини, яку я люблю. ? це вищий р?вень, – р?вень любов?, – н?ж ненавид?ти когось по-людськи. Можливо, буде важко, але тому ми й ма?мо той духовний вим?р життя. Тому дуже часто просимо Бога: «Боже, дай нам силу в тих вс?х випробуваннях, стражданнях. Дай нам силу перейти через те, через що ми переходимо з Тво?ю допомогою. Допоможи нам знайти св?тло в к?нц?, щоб ми зрозум?ли, що ми не ? сам? на цьому тернистому шляху». Але останн?м словом в ?стор?? людства ? не смерть, а, безсумн?вно, – воскрес?ння.

У так? важк? часи нам не завжди легко роз?братися у сво?х почуттях та емоц?ях. ?нод? важко нав?ть визначити, що саме ми в?дчува?мо. ? якщо ? гн?в або зл?сть, як в?дпов?дь на агрес?ю, на б?ль, на страждання, якого хтось нам завда?, то це все ? природною реакц??ю ? це ще не означа? справжню ненависть, тобто бажання в?дпов?сти тим самим. Мабуть, також на священиках, на духовенств? лежить важливе завдання допомогти людям усв?домлювати ц? вс? процеси...

Власне, ми про це говоримо. Наш? почуття, як? нас переповнюють, як? були згадан?, наприклад, страх, гн?в, сум, ?нш? почуття, вони сам? у соб? не ? поганими, вони не ? негативними. Вони ? реакц??ю на те, що, наприклад, якщо ? якась певна загроза для мого життя, для того, що я маю, ? без сумн?ву, в мене ? страх. Або в мене виника? гн?в, коли я бачу якусь несправедлив?сть, коли мене б'ють, знущаються, коли не шанують мою г?дн?сть, ? так дал?. Але питання поляга? в тому, що я роблю з? сво?ми почуттями? Чи я вм?ю ?х скерувати в правильне русло? Якщо я вм?ю скерувати сво? почуття в правильному русл? через д?алог, через уникання т??? чи ?ншо? небезпеки, то з цього може вийти щось позитивне. Нав?ть коли я втратив когось ? переживаю смуток чи жалобу, то я в т?й жалоб? можу закритися, можу думати, що це к?нець, мати су?цидальн? думки. Але я також розум?ю, що з того мого смутку, з того мого жалю, який мене переповню? в т?й жолоб?, може народитися щось прекрасне. ? зараз багато ж?нок матер?в, як? п?сля втрати сина, п?сля втрати свого чолов?ка здатн? написати прекрасн? книжки про свого чолов?ка, здатн? писати прекрасн? в?рш?, поез??… Треба вм?ти зрозум?ти, що це я керую сво?ми почуттями. Бо почуття мене можуть переповнювати, ? Ви правильно сказали, що це ? наша природна реакц?я, але моя повед?нка ? в?дпов?ддю на те, що я буду з цими почуттями робити. Я роблю виб?р, що мен? робити, в якому напрямку скерувати ту чи ?ншу емоц?ю, яка переповню? мо? серце.

Важливо людям про це говорити. ? ми говоримо про це п?д час р?зних зустр?чей з родинами, як? втратили сво?х р?дних, близьких на в?йн?. Нав?ть зараз ми проводимо так? зустр?ч? в наш?й сем?нар??. Ми запиту?мо людей: Як? емоц?? вас переповнюють, коли вони найчаст?ше проявляються? Що ви з ним робите? Чи ваша с?м'я вас розум?? п?сля вашо? втрати? Чи ви можете в?льно говорити з членами с?м'? про те, що в?дбува?ться? Не завжди ? так. Дуже часто ми бачимо, що ?дине м?сце, яке ц? люди вважають м?сцем спокою – це цвинтар, де вони можуть просто годинами перебувати поруч з тим, кого втратили на ц?й в?йн?. Й ?нод? вони не мають б?льше н?кого, з ким поговорити про св?й б?ль, не мають кому вилити те все, що в?дбува?ться в ?хн?х серцях. Тому дуже важливо, щоб люди створювали групи вза?модопомоги, групи п?дтримки один для одного, де можна поговорити про св?й б?ль, про свою втрату, де можна соб? разом подумати над питаннями: «А як мен? жити дал?? А як тепер т? обов'язки, як?, можливо, сповняв м?й чолов?к, коли ми були разом, взяти на себе ? дал? провадити все те, що в?н провадив, коли багато чого нового треба вчитися?».

? я думаю, що тут ? також завдання Церкви. Не т?льки психолог?в, але також ? Церкви, щоби бути поруч з людьми. Христос в р?зний спос?б намагався бути з людьми, як? втратили когось. В?н був з Мартою ? Мар??ю, коли вони втратили свого брата Лазаря, хот?в розд?лити з ними цей б?ль, бути разом, бути поруч. ? багато р?зних момент?в в Святому Письм?, коли Христос, як Бог, показу? нам, що важливо розд?ляти людський б?ль, ? ми, як Церква, ми як душпастир?, також повинн? це робити.