Охорона здоров’я в час в?йни: ?нод? змушен? обирати м?ж л?куванням ? ?жею
Св?тлана Духович – Ватикан
Негативний вплив кожно? в?йни на систему охорони здоров'я ? надзвичайно серйозним. В Укра?н?, через майже два роки п?сля повномасштабного вторгнення, рос?йська арм?я продовжу? систематично обстр?лювати об'?кти цив?льно? ?нфраструктури, включно з медичними закладами. Багато л?карень, пологових будинк?в, кл?н?к, амбулатор?й були серйозно пошкоджен? або зруйнован?. За даними М?н?стерства охорони здоров'я Укра?ни, опубл?кованими на початку с?чня, Рос?я повн?стю зруйнувала 195 медичних заклад?в, як? не п?длягають в?дновленню, ще 1497 були пошкоджен?. Кр?м того, ?сну? небезпека втрати контакту з системою охорони здоров'я серед населення, зроста? ризик недо?дання та поширення ?нфекц?йних захворювань. ?сну? й ?нша проблема: кожен вибух, кожен напад неодм?нно ма? вплив на навколишн? середовище. Серйозну проблему становить також псих?чне здоров'я.
Зб?льшення навантаження на л?кар?в
Про виклики, як? стоять перед медичними закладами, в ?нтерв’ю для ватиканських мед?а розпов?в Директор Любаш?всько? районно? л?карн?, що в Одеськ?й област?, х?рург Дмитро Фом?н.
До в?йни л?карня обслуговувала 40 тисяч мешканц?в району, чверть з яких покинула сво? дом?вки через в?йну. На ?хн? м?сце прибули спочатку переселенц? з ближн?х район?в, а п?зн?ше – з в?ддален?ших постраждалих чи окупованих територ?й. «Навантаження на л?карню значно зросло через брак кошт?в. Це унеможливлю? надання адекватно? допомоги», – каже головний л?кар. В?н розпов?да?, що тепер заклад майже повн?стю функц?ону? за рахунок власних заощаджень та допомоги благод?йник?в. У них л?карня просить не ст?льки грошей, ск?льки л?к?в та обладнання. «Наприклад, зараз нам потр?бна машина швидко? допомоги, – зазнача? в?н, – бо наша вже стара ? об?гр?вання в н?й не працю?. Як х?рург, я потребую обладнання для того, щоб краще працювати, такого, як наприклад, рентген “С”-Арка. Нам потр?бен також новий рентген?вський апарат, бо нашому вже 30 рок?в. Також необх?дний перев’язувальний матер?ал, ?нфуз?йн? розчини, словом, все, що потр?бно в реан?мац??. Також потр?бен матер?ал для ?нтубац?? та реан?мац??, ?нсультним пац??нтам в?н дуже потр?бен. Тому що нав?ть якщо ми бачимо, що життя людини висить на волосин?, ми все одно боремося до останнього, щоб ?? врятувати, а для цього ми повинн? мати в наявност? все необх?дне».
Л?кар зазнача?, що ? також затримки з виплатою зарплати персоналу медичного закладу. «Але н?чого, переживемо», – дода? в?н, пригадуючи, що на початку в?йни, коли л?н?я фронту проходила за 70 км в?д них, було набагато г?рше: було чути вибухи, люди не знали, що буде наступного дня. «Тепер можу лягти спати ? д?йсно в?дпочити, а не п?дстрибувати вноч? в?д вибух?в», – зауважу?.
У л?карн? на 140 л?жок трудяться 200 ос?б, з яких, в?д початку в?йни, лише тро? – дво? л?кар?в ? медсестра – залишили роботу ? ви?хали. «Обсяг роботи зб?льшився, як ф?зично, так ? психолог?чно, – розпов?да? Дмитро Фом?н. – Ф?зично, тому що хвор?, як? до нас звертаються, дуже занедбан?. Значно зб?льшилася к?льк?сть онкохворих ? хрон?чних пац??нт?в. Через нестачу грошей людина змушена обирати м?ж л?ками ? ?жею, м?ж водою ? оплатою за квартиру, ? коли у не? з’являються як?сь симптоми, вона вважа? за краще прийняти знеболююче ? дума?, що “може пройде”». Х?рург дода?, що р?зко зб?льшилася також к?льк?сть випадк?в ?нсульт?в. «Люди погано харчуються, живуть у пост?йному стрес?: майже в кожн?й родин? хтось вою? на фронт?», – каже в?н.
Зросло також психолог?чне навантаження на л?кар?в. «Люди дуже роздратован?. Якщо ти л?кар ? до тебе прийшла людина, хочеш ти того чи н?, ти повинен ?? вислухати. Люди не завжди приходять, тому що мають як?сь проблеми з ф?зичним здоров'ям, але, зазвичай, б?льше болить душа, ? л?кар у цей момент ста? для них психологом. П?сля цього людина вже усм?ха?ться, р?д?? ? дяку?. Сьогодн? дуже важко навчитися л?кувати словом, але це справд? необх?дно».
Допомога ?ншим ста? ресурсом
На важлив?сть зц?лення словом наголошу? ? отець Роман Монтецький, священик Одеського екзархату УГКЦ, капелан та психолог Любаш?всько? районно? л?карн?.
В?н розпов?да?, що, незважаючи на нагальну потребу в п?дтримц?, психолог?чн? консультац?? в маленьких населених пунктах не дуже поширен?. «Б?льш?сть людей, знають одн? одних, – поясню? в?н, – ? п?ти до психолога означа? визнати, що вони “не так?”, як ?нш?. ? до мене, в основному, звертаються тод?, коли вже ? як?сь ф?зичн? прояви, коли вже не можуть терп?ти. Часто в таких випадках ? виправити ситуац?ю вже важко, але нав?ть якщо це можливо, то все таки люди не готов? працювати довго». Зважаючи на таку ситуац?ю, капелан вир?шив звернути свою увагу на психолог?чне виховання в громад?, пропонуючи зустр?ч?-розмови спочатку для медперсоналу, а пот?м для прац?вник?в адм?н?стративних орган?в. «Через ц? зустр?ч? я хочу донести, що психолог?чна допомога не ? чимось надзвичайним, ? що звернутися по допомогу ? нормальним, – наголошу? отець Роман. – Це свого роду пропаганда психолог?чно? допомоги. Тим паче, що ця психолог?чна допомога – безкоштовна. ? повол? це почало давати сво? плоди: люди почали звертатися».
Капелан розпов?да?, що багато укра?нц?в знаходять п?дтримку в с?м’?, ?нш? – у в?р?, трет? – у волонтерськ?й д?яльност?, а тим, кому заледве вдалося уникнути смерт?, ?нод? допомага? просте усв?домлення важливост? самого життя. «Я часто говорю людям про важлив?сть пошуку сенсу, тобто вм?ння зазирнути трохи вперед, у майбутн?. Говорю також про пошук ц?нностей. Звичайно, батькам дуже допомага? думка про сво?х д?тей. Тим, хто ма? п?дтримку родини, легше це все пройти. Я завжди кажу: “Розмовляйте одн? з одними, плачте одн? перед одними, зустр?чайтеся”, тому що людська сп?льнота – це безмежне джерело ресурсу. Наприклад, якщо людина була частиною християнсько? сп?льноти, то, пере?хавши в ?нше м?сце, вона завжди буде прийнята ? нею заоп?куються. Безперечно, хто ма? таку щасливу можлив?сть, то допомога християнсько? сп?льноти да? людям дуже велику допомогу».
Греко-католицький священик каже, що його здатн?сть допомагати людям, як? переживають страждання, пов’язана також з його власним досв?дом. «Насамперед, мен? самому треба було прожити свою особисту втрату, – розпов?да? в?н, – проплакати ? прогорювати в?ддаль в?д сво?? с?м’?. В мене ? дружина ? дво? д?тей, вони зараз в Польщ?. Вже тепер я ?х в?дв?дую, але протягом першого року в?йни це було неможливо. Втратився також звичайний традиц?йний спос?б життя, який був до в?йни. Ну, ? це треба було, як ми кажемо у психолог??, ?нтегрувати. П?сля того вже появилися як?сь ресурси займатися якоюсь д?яльн?стю. Бо зрозум?ло, що пустка залиша?ться всередин?, але ту пустку можна по-р?зному заповняти. Д?яльн?сть, спрямована на допомогу ?ншим, приносить полегшення ? тоб?, ? тому, кому ти допомага?ш. Не можна сказати, що я справився з цим викликом, я дос? перебуваю в цьому процес?. У Юнга ? таке поняття як “зранений пастир” (англ. wounded healer of the soul - зранений ц?литель душ?): той, хто сам досв?дчив б?ль, може допомогти ?ншим».
Масштабна в?йна в Укра?н? трива? вже майже два роки, багато людей скаржаться на втому ? виснаження. «На одн?й ?з зустр?чей, – розпов?да? психолог, – мене запитали: “Як нам бути? Кажуть, що в?йна триватиме ще три, п'ять, десять рок?в... р?зн? верс??”. Я кажу: “Треба адаптуватися”. Як писав В?ктор Франкл про концтабори, що першими ламалися т?, хто думав, що це швидко зак?нчиться, пот?м т?, хто думав, що це не зак?нчиться н?коли, ? лише т?, як? жили сьогодн?шн?м днем, дожили до визволення».
Це дуже важко, бо, як п?дкреслю? отець Роман, часто зника? те, що було традиц?йним ресурсом, наприклад, родина. «Тому роль священика ? психолога дуже важлива: нав?ть якщо в?н н?кого не консульту?, а просто йде в магазин, посм?ха?ться людям на вулиц?, трохи порозмовля? з ними – це вже св?дчення ? знак над??», – наголошу? в?н.
Л?карнян? капелани – велика п?дтримка для л?карень ? хворих
Окр?м отця Романа, в Одеському екзархат?, який охоплю? Одеську, Микола?вську, К?ровоградську та Херсонську област?, служать ще десять л?карняних капелан?в. Голова Ком?с?? у справах душпастирства охорони здоров'я цього екзархату отець Олександр Б?льський з горд?стю зазнача?, що з? 42 священик?в екзархату, четверта частина – це медичн? капелани.
В?н розпов?да?, що завдяки п?дтримц? Ком?с?? у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ, яку очолю? сестра Севаст?яна Карвацька, ЧСВВ, та завдяки допомоз? р?зних благод?йник?в, ?м вда?ться забезпечувати л?карн? медикаментами та обладнанням. «Наприклад, на початку в?йни наша ком?с?я, завдячуючи сестр? Севаст?ян?, передала карету швидко? допомоги для л?карн? м?ста Берислава. ? ця швидка ще ?здить по сьогодн?шн?й день, хоча за час в?йни в л?карн? було пошкоджено три швидких, – зазнача? священик. – Ще один приклад: параф?яни греко-католицько? громади з ?тал??, з м?ста Бреш??, де служить отець Юл?ан Каськ?в, знаючи про нашу ком?с?ю, доклали вс?х зусиль, щоби передати велику вантаж?вку медичних л?жок ? матрац?в. Завдячуючи нашому екзархату, ц? л?жка перевезли з? Львова ? розпод?лили тут по р?зних л?карнях, де служать наш? капелани».
Отець Б?льський п?дкреслю?, що найб?льшими ?хн?ми приятелями в ц?й справ? ? “Лицар? Колумба”, сп?впраця з якими розпочалася з того, що вони закупили десять ?вхарист?йних набор?в для медичних капелан?в Одеського екзархату. Завдяки п?дтримц? ц??? м?жнародно? католицько? орган?зац??, Ком?с?я у справах душпастирства охорони здоров'я реал?зову? ще один важливий проект: у чотирьох л?карнях, якими вони оп?куються, готуються до в?дкриття каплиц?, як? також будуть слугувати як духовно-психолог?чн? порадн?.
Отець Б?льський п?дкреслю?, що Одеський екзархат – це велика м?с?йна територ?я, тобто б?льш?сть людей або нев?руюч?, або не практикуюч?. Отже, служ?ння л?карняних капелан?в ? дуже необх?дним. «Адже не завжди людина, яка не ? дуже в?руючою, може прийти до храму, – поясню? в?н, – бо, можливо, ма? упередження, або просто ?й н?хто не прищепив любов? до Церкви. Бува?, що, на жаль, вони част?ше приходять до медичних заклад?в, ? коли д?знаються про як?сь проблеми з? здоров'ям, у сво?му болю, у сво?му розпач?, то часом ? наст?льки розгубленими, що не знають, що ?м дальше робити. ? не раз ми, капелани, чу?мо слова подяки: люди кажуть, що саме звичайна розмова з? священиком рятувала ?х, дала змогу почуватися краще ? продовжувати жити дал?».
