杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

«Шпитал?, л?карн?, с?м’?, в яких хтось загинув, де ? поранен?, скал?чен? – це конкретне запрошення Бога для нас, щоб п?ти туди, де В?н ст?ка? кров'ю. ? в?дпов?дь за нами. Це запрошення для мене, щоб п?ти туди, де Христос мене найб?льше потребу?», – зазнача? в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану - Vatican News сестра Св?тлана Мацюк з М?с?йного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. ?? сп?льнота зд?йсню? сво? служ?ння в Хмельницькому, де м?с?онерки перебувають в?д 1995 року, але п?сля початку повномасштабно? в?йни вони на деякий час пере?хали до маленького села Мацьк?вц?, що неподал?к обласного центру, де допомагали численним б?женцям, як? вт?кали в?д в?йни. Тепер сестра Св?тлана вже понад р?к перебува? в Рим?, де в?дпов?да? за формац?ю новичок свого згромадження. В ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану - Vatican News вона под?лилася сво?ми думками про сприйняття тепер?шн?х под?й в Укра?н? з перспективи богопосвячео? особи, про переосмислення в?ри та необх?дн?сть брати на себе в?дпов?дальн?сть за те, що в?дбува?ться навколо.

Виснажливий б?г на довгу дистанц?ю

«Напевно, н?хто з нас не оч?кував, що в?йна буде тривати так довго, що це буде б?г на довгу дистанц?ю, – п?дкреслю? м?с?онерка. – Нам легко, напевно, з?брати сили ? проб?гти якусь коротшу дистанц?ю, але б?гти довго це завжди набагато важче. ? думаю, що як богопосвячена особа я розум?ю, що це боротьба, яка вимага? багато: тут дуже важливою ? витривал?сть, пост?йна молитва, пост?йне уповання на Бога ? максимальна праця для того, щоб ця боротьба зак?нчилась збереженням Укра?нсько? держави ? укра?нського народу, щоб збереглась наша свобода, наша г?дн?сть ? наш виб?р як народу».

Це час в?дмови в?д ?нфантильност? в?ри, це час в?дпов?дальност?

Яким чином втримати р?вновагу, щоб з одного боку, докладати вс?х зусиль для того, щоб допомагати, але з ?ншого боку, уникнути виснаження? На думку сестри Св?тлани, кожна людина повинна знайти св?й спос?б, як в?дновляти сво? сили, тому що «це боротьба на довгий час, ? це не лише зовн?шня боротьба, але й внутр?шня боротьба».

«Я думаю, що перед багатьма в?руючими людьми в?йна поставила запитання “Ким ? Бог? ? чи Бог, в якого я в?рю, м?г допустити таке зло на нас?” – каже вона. – Але якщо ми зна?мо хоча б трошки ?стор?ю, та розум??мо, що таке зло з нами траплялося регулярно, стол?ттями. ? для мене цей момент в?йни – це час переосмислення мо?х в?дносин з Богом, переосмислення, яким ? Бог, Ким ? Бог, а також це час в?дмови в?д ?нфантильност? в?ри. Нам легко в?рити, коли Бог для нас виступа? немов джин, який викону? вс? наш? бажання. Звичайно, кожен з нас хоче щастя ? добра, щоб все було спок?йно, але те, що сталося два роки тому, поставило багато дуже важливих запитань. ? це дуже позитивно, що ц? запитання вийшли назовн?».

Бог, як п?дкреслила м?с?онерка, не хоче ц??? в?йни, В?н не почав цю в?йну, ? В?н запрошу? взяти в?дпов?дальн?сть за т? процеси, як? тепер в?дбуваються як в Укра?н?, так ? в ширшому контекст? ц?лого св?ту. «Тому що це зло, на яке ми закривали оч?, воно наст?льки виросло, що воно почало душити все добро», – додала вона. ? тому це зло потр?бно викор?нювати на вс?х р?внях сусп?льного життя. Черниця розпов?ла про випадок, який нещодавно трапився з ?? подругою в Укра?н?: вона отримала гуман?тарну допомогу з Н?меччини, ? там були теж реч?, як? над?слали ?хн? сестри з Н?меччини. Б?льша частина пакунк?в, за ?? словами, була в?дкрита, все було переобрано. «? це зробили не рос?яни, це зробили укра?нц?, як? живуть в Укра?н?», – наголошу? наша сп?врозмовниця, – ? тому треба чесно взяти в?дпов?дальн?сть за все те, що в?дбува?ться.

Очищувати спадщину минулого

Багато згубних звичок в укра?нському сусп?льств? ? також насл?дком радянського минулого, де моральн? принципи були зам?нен? лояльн?стю до влади. «Я думаю, що власне Радянський Союз забрав у нас власне в?дчуття г?дност? й тотожност?, – каже сестра Св?тлана, – ми не мали права бути тими, ким ми ?». М?с?онерка розпов?ла, що перед Другою св?товою в?йною у в'язницях КГБ у Хмельницькому в центральному ун?вермаз? було розстр?ляно багато людей. «А ск?льки людей було вбито в селах, в яких я працювала останн? п’ять рок?в, – дода? вона. – ?нод? просто прийшли вноч? ? забрали, тому що вони мали розар?й чи молитовник. Але ц?каво, що ?хн? д?ти, ?хн? внуки, правнуки дуже мало про це говорять. Для мене це якась загадка: чому таке масштабне зло, яке в?дбувалося – ст?льки вбивств, ст?льки голоду – ? це просто немовби сховалося, вс? робили вигляд, н?би цього не було. ? тому, напевно, ми несемо насл?дки цього. Ми ? в процес? в?днаходження самих себе: ким я ?, ? це виб?р, це екзистенц?йний виб?р», – д?литься сестра.

Незвична формац?я для майбутн?х м?с?онерок

Тепер у Рим? сестра Св?тлана Мацюк займа?ться формац??ю новичок на р?вн? ?хнього згромадження в ?вроп?. Вона розпов?ла, що коли розпочалась повномасштабна в?йна, то вона вже була в?дпов?дальною за формац?ю двох кандидаток в Укра?н?, як? виявили бажання вступити до М?с?йного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. «Ми ? м?с?онерами, ми працю?мо в п'ятдесяти кра?нах св?ту, ? в?йна стала частиною формац??, – пригаду? наша сп?врозмовниця. – Це був вже другий р?к, ? ми тод? ви?хали з Хмельницького в село ? почали працювати: приймали б?женц?в, в?дправляли гуман?тарн? вантаж?, в?дв?дували б?женц?в, як? були там в околицях. Тепер ми ?нод? жарту?мо, що вони пройшли найкращу п?дготовку для того, щоб бути м?с?онерками».

В?дпов?сти на запрошення Бога, щоб п?ти туди, де В?н ст?ка? кров’ю

Незважаючи, що сестра Св?тлана далеко в?д Укра?ни, вона й надал? допомага? купувати л?ки, реч? для в?йськових, для поранених в госп?талях тощо, бо, за ?? словами, «в?йна стала запрошенням, викликом, ? моральною, духовною, вимогою, щоб в?дпов?сти на те, що в?дбува?ться». «Жити байдуже, жити так, н?би н?чого не в?дбувалося, це вже абсолютно неможливо, – наголошу? вона. – Пам'ятаю, к?лька рок?в тому я працювала в Н?меччин?, ? тод? там була хвиля б?женц?в. ? в церковних колах теж багато говорили про це. П?д час одних реколекц?й священик-реколектант сказав, що б?женц?, цей намет, в якому вони перебувають, ? запрошенням Бога для нас, щоб п?ти до тих, як? найб?льше потребують. ? тепер у цей час, повертаючись в реальн?сть Укра?ни, шпитал?, л?карн?, с?м'?, де ? загибл?, поранен?, де ? скал?чен? – це конкретне запрошення Бога для нас, щоб п?ти туди, де В?н ст?ка? кров'ю. ? в?дпов?дь за нами: що тепер ми з цим зробимо. Це ? запрошення для мене, щоб п?ти туди, де Христос мене найб?льше потребу?».

Черниця з?зна?ться, що дуже часто пережива? докори сумл?ння через те, що тепер вона не в Укра?н?. «Я пробую зв?дси робити максимально те, що можу, щоб, власне, знаходити ? надсилати кошти, п?дтримувати тих людей, з якими сп?лкуюся, молитися ? так дал?. Також я розум?ю, що мо? завдання тут ? дуже важливим, тому що я готую майбутн?х сестер, ? це також ? для нас ключовим моментом, бо йдеться про п?дготовку для того, щоб ц? сестри, як? повертаються в Укра?ну, вм?ли взяти в?дпов?дальн?сть ? вм?ли брати участь у м?с??, яку Бог нам да? зараз. Але я ?, немов би, в двох паралельних св?тах, ? я просто пробую служити наст?льки, наск?льки маю сил».

Богословськ? чесноти у час в?йни

В час великих криз ми часто чу?мо про важлив?сть не втрачати над?ю. Але що означа? над?ятися в час в?йни? «Я буду говорити про себе, – каже сестра Св?тлана Мацюк: – в?ра, пот?м над?я ? пот?м любов – дали мен? псих?чну силу, щоб пережити цей час. Я пам’ятаю перший похорон в?йськового. Це був друг нашо? с?м'?, який загинув минулого року в березн?. Коли я була на цьому похорон?, це був дуже важкий момент. ?, власне, моя в?ра в те, що я передаю цю людину в руки Бога, Якого так люблю, ? люблю цю людину – я чула про нього, знала про нього багато, але найголовн?ше, що це була людина, яка в?ддала життя за мене – ? моя в?ра … я вгризаюся у в?ру, хапаюся за не?, я вгризаюся у в?ру ? над?ю, молячись за т? тисяч? людей, як? вже загинули. ? т?льки знання того, що Бог ?х прийняв ? що вони знайшли цей мир ? справжн? життя в Ньому, да? мен? сили, щоб йти дал? ? боротися за життя, щоб допомагати вижити цьому життю там, де це можливо. Тому без в?ри не уявляю, як можна пережити цей час».

Над?я – це дов?ра до Нього

Сестра Св?тлана Мацюк п?дкреслю?, що насл?дком в?ри ? над?я. «Тобто, це усв?домлення того, що я не ? Богом, а т?льки Бог ? Тим, Який ? над цим вс?м, ? допускаючи це, В?н, тим не менше, ма? владу над цим, – зауважу? вона. – ? прийде момент, коли це зупиниться, коли це зло вже не буде мати ц??? сили. ? над?я – це дов?ра до Нього. Над?я на те, що це прийде, да? сили йти вперед. Це немов акумулятор, який весь час п?дтриму? ? весь час дозволя? дивитися вгору, вперед. Тобто, смерть часто виклика? в мен? зл?сть, неприйняття того, що ? ст?льки ц??? смерт?. Але, власне, запитання «Чим ? смерть?» – це одне ?з тих конкретних запитань, як? виникли з початком ц??? в?йни. Я пам'ятаю, десь на другий чи трет?й тиждень в?йни ми сп?лкувалися ? ми вир?шували, що робити: чи залишатись в Укра?н?, чи ви?жджати. ? тод? мен? прийшла така в?дпов?дь: я сказала: «Слухайте, може, тепер ? ? час, щоб чесно соб? в?дпов?сти, чи ми в?римо у в?чне життя, чи н?». Бо якщо ми нав?ть завтра, чи сьогодн?, чи зараз помремо, ? якщо ми в?римо, то зна?мо, що це не ? к?нець. Звичайно, життя потр?бно берегти, але це життя тут не ? к?нцем. ? тому треба вв?йти в боротьбу, ? це буде коштувати, це кошту? нам дуже багато, але без ц??? боротьби ми втратимо себе ? втратимо шанс, який ми ма?мо». М?с?онерка поясню?, що ув?йти в боротьбу означа? також не стати байдужими, не закриватися в соб?, а знаходити в?двагу в соб?, щоб жити в ц?й ситуац?? ? робити все можливе, щоб в?дпов?дати на потреби потребуючих.

Для людей важливо мати когось, кому розпов?сти про сво? горе

На початку в?йни Сесери Служниц? Святого Духа допомагали б?женцям у сел? Мацьк?вц?, що неподал?к Хмельницького. На параф?? вони могли прийняти приблизно 25-30 ос?б. Пригадуючи той час, сестра Св?тлана д?литься одним ?з багатьох ц?нних урок?в, як? вона засво?ла за ц? останн? майже два роки. Вона розпов?ла, що б?женц? зазвичай при?жджали вноч?. Вони ?хали з Харкова, чи з Ки?ва…Це була дуже довга подорож. Наприклад, в?дстань в?д В?нниц? до Хмельницького, яка зазвичай трива? годину-п?втори, вони про?жджали за 10-15 годин. «Але попри страшенну втому, яку вони в?дчували, – наголошу? м?с?онерка, – для них було важливо, що ми с?дали з ними, вони ?ли ? розпов?дали, весь час розпов?дали, ?, власне, треба було слухати. ? це найб?льше ?м допомагало – щоб вони могли виказати все те, що вони пережили».

Одна ?з зустр?чей черниц? запам’яталася по-особливому: це була знайома ?хньо? сп?всестри, яка була ваг?тна на восьмому чи дев'ятому м?сяц?, ? яка пере?жджала з? сво?ю родиною. Вони в?дпочили в сестер ? по?хали дал? на Закарпаття до сво?х друз?в. «Пот?м, через два три тижн? вона вислала мен? фото, що вона народила, – розпов?да? м?с?онерка. – ? вона написала: “Я так рад?ю життю, яке прийшло на цей св?т. Ця дитина така важлива для мене”. ? для мене тод? теж було дуже важливо це прочитати, що життя продовжу?ться ? ? майбутн?, ? над?я. Коли життя продовжу?ться, ? над?я, що воно не зак?нчиться, що, попри все, життя напевно переможе смерть».

Про людину, яка надиха?

Сп?лкування ?з сестрою Св?тланою завжди при?мне через те, що ?? в?дпов?д? зазвичай дуже щир? й неоч?куван?. Неоч?куваною була також в?дпов?дь на запитання про те, хто ?й найб?льше допом?г у цей пер?од. «Тепер для мене особою, яка мене наверта? ? яка мен? дуже багато в?дкрива?, ? моя мама, – зазначила сестра. – Вона вже десять рок?в ? волонтером ? вона дуже часто ?здила на Сх?д, тепер також регулярно ?здить. ? пам'ятаю, в перший день в?йни, коли я була з сестрами, ми думали про те, що робити, як реагувати ? так дал?, а моя мама в перший день в?йни сп?лкувала вал?зи ? по?хала в параф?ю в Хмельницький, щоб там допомагати. Вона жила там м?сяць чи два, ? вони пост?йно в?дправляли вантаж?, приймали б?женц?в, тобто вона додому майже ? не поверталася. Я мам? не говорила про те, що ми вир?шу?мо, чи ви?жджати, чи залишатися, ? коли я з нею говорила, то вона каже: “Слухай, до нас тут при?хало багато с?мей, дуже багато малих д?тей, при?жджай ?з сестрами, нам допомогти. Нам потр?бна ваша допомога, бо треба цими д?тьми зайнятися”. ? для мене було зрозум?ло: якщо ? потреба, то ми це робимо. Для мене цей час показав, що якщо ти з людьми, як? включаються ? на максимум щось роблять, щоб допомогти, щоб якось вплинути на ситуац?ю, то з ким ти ?, в?д того й наберешся. ? тепер моя мама сп?впрацю? з госп?талем в нашому м?ст? ? ми зна?мо дуже багато ?стор?й поранених, багато допомага?мо, стара?мось допомогти там, де це можливо. Вона ? прикладом для мене, щоб не боятися, бо знаю, що ув?йти в л?карню, де ? ц? поранен?, це дуже великий крок, який важко зробити. Але вона ма? цю в?двагу, ? вона йде до цих в?йськових. ? ц? ?стор??, як? я в?д не? чую, в яких, фактично не будучи в Укра?н?, я теж беру участь, вони дають мен? багато в?дваги, сили, над??, що треба йти вперед, треба молитися. Для мене це ? запрошенням, щоб йти туди, бо Бог там ?, йти до тих людей, тому що Бог в них на нас чека?».