杏MAP导航

Xavier Sartre / Св?тлана Духович – Бровари / Ватикан

Вулицями Бровар?в про?жджа? м?кроавтобус з написом «Мудра Справа», що ? благод?йним фондом Патр?аршо? кур?? УГКЦ. За кермом отець Олег Панчиняк, парох м?сцево? греко-католицько? параф?? Трьох Святител?в. Дв?ч? на тиждень священик розда? понад тисячу гарячих об?д?в, приготованих кухарами «Мудро? справи», у п’ятьох соц?альних центрах та в осередку для переселенц?в з? сх?дних рег?он?в, окупованих рос?йськими в?йськами. Окр?м гуман?тарно? допомоги, душпастир розда? усм?шки та добре слово, особливо, л?тн?м людям в соц?альних центрах.

Його церква, збудована нещодавно серед багатоповерх?вок, ? не лише Божим храмом, але й м?сцем, де людей гостинно приймають ? слухають. Вона також стала для м?сцевих мешканц?в прихистком в?д рос?йських обстр?л?в на початку в?йни. Отець Олег одружений ? ма? трьох д?тей, з яких один недавно зак?нчив навчання в сем?нар??, а дво? ?нших, 24-р?чн? близнюки, – в?йськовослужбовц?. Один з них – на фронт?. Для о. Олега, як для батька, – це велике випробування. Як в?н пережива? цю розлуку? Як це випробування зм?ню? його стосунки з Богом? Ц? та ?нш? запитання задавав йому наш колега з французько? редакц??, який нещодавно в?дв?дав Укра?ну як репортер.

Дво? Ваших син?в – в?йськов?. Як Ви пережива?те цей досв?д як батько ? як священик?

У мене св?жий досв?д. Я недавно повернувся в?д одного ?з син?в, той, який ? на передов?й, бо другий ? профес?йним в?йськовим, ? в?н служить у Львов?. Найтяжчим моментом по?здки на фронт до свого сина, якого звати Назар, було, коли ми прощалися з ним: я ?хав з пекла додому, а в?н в пекл? залишався. Я хот?в, щоб було навпаки: я хот?в запхати його в машину, а сам залишитися там зам?сть нього. Це був найважчий момент по?здки.

А як Ви це пережива?те як священик?

Нещодавно м?й син давав ?нтерв'ю ? мене, як ?хнього батька ? ?хнього священика (саме так в?н мене назвав в ?нтерв'ю) вразило, коли я прочитав його слова: «Бог для мене був до в?йни, ? на в?йн? ? буде п?сля в?йни». Коли я почитав ц? слова, я подумав, що, можливо, хтось п?дкоригував ?нтерв'ю, але коли я запитав тих, хто брав ?нтерв’ю, вони сказали, що це його автентичн? слова. У Назара загинув друг Андр?й. Вони разом проходили вишк?л в м?ст? Р?вному. ?, власне, зам?сть цього Андр?я в?н мав ?хати на завдання, п?д час якого Андр?й загинув. Сталось щось, що ?х пом?няли м?сцями, ? цей хлопець загинув. ? Назар пост?йно дзвонить з фронту ? каже: «Тату, пам'ятай, що в тебе ? ще четвертий син, за якого ти повинен молитись так, як за нас». Тому я вдячний Богов? за те, що В?н мо?х д?тей, вс?х сво?х д?тей трима? в ласкавий батьк?вськ?й оп?ц?, ? що вони пам'ятають про Нього.

Що би Ви хот?ли найб?льше побажати тепер сво?му синов?, який служить на фронт??

Ви зна?те, одне з найб?льших мо?х бажань ? те, щоби в?н повернувся з фронту людиною. В?н не п?шов туди н?кого вбивати, в?н п?шов захищати. На жаль, в?н вже був на передов?й, ? йому доводилось в?дкривати вогонь, вогонь по людях. ? коли в?н при?жджав на два-три дн? сюди, до мене, ми з ним сид?ли, ? в?н каже: «Тату, я зробив це», а я кажу: «Сину, ти пильнував маму свою, ти пильнував нашу кра?ну, ? ти пильнував вс?х, хто тут живе». Тому мо? найб?льше бажання – щоби вони повернулися зв?дти людьми, такими, якими я ?х вчив бути до того, н?ж в?н п?шов на цю в?йну. Два тижн? тому ми святкували п’ятдесятир?ччя мо?? дружини, ? ми не хот?ли справляти жодно? гостини. А перед тим подзвонив Назар ? сказав: «Мамо, я хочу, щоб ти справила гостину, бо я ? тут, на в?йн?, для того, щоб ти була щаслива».

Чи цей особистий досв?д в?йни, досв?д батька, син якого на фронт?, вплива? на спос?б пропов?дування ?вангел?я?

Звичайно. Я читав р?зн? ?вангел?я ?, очевидно, як священник читав р?зн? коментар?. Тепер коментар? сам? приходять до мене. Наприклад, я ? ран?ше розум?в Христов? слова «Хто не бере св?й хрест ? не йде за мною, той недостойний мене» (Мт 10, 38) ? м?г пояснити ?х зг?дно Отц?в Церкви, зг?дно вчення Апостольсько? Столиц?, але тепер вони стали для мене актуальним, бо весь м?й народ несе цей хрест ? в?н сл?ду? за ?сусом Христом. До нас приходять в?йськов?, бо ми ?м переда?мо допомогу, ? вони просять: «Мол?ться за нас. Ми повернемось, ? будемо молитися разом». Тобто ?вангел?? дуже оживилося, ? ц? слова ?суса Христа, сказан? дв? тисяч? рок?в, тепер ? актуальн?стю ? силою, яка да? п?дтримку нашим хлопцям ? нашим в?рним. Великою нашою пропов?ддю ? те, як ми зараз служимо б?дним людям, зокрема там, де ви сьогодн? побували в цих двох м?сцях, але ми це робимо по вс?й Ки?вськ?й архи?парх??. Ось ця допомога ? служ?ння, соц?альне служ?ння, яке викону? Церква, ? живою пропов?ддю ? вт?ленням науки Господа ?суса Христа. Тепер ми з вами перебува?мо в м?сц?, де, коли розпочалася в?йна, жило ш?стдесят людей. Вони просто не мали можливост? втекти. Це були старш? люди, як? жили тут в околицях. Тут вм?щалося ш?стдесят людей, ми тут разом молилися, ? вони були вдячн? Богов?, що вони в час?, коли тут бомбили, вони могли знайти пристановище в церкв?.

В?йна зм?нила ставлення в?рних до Вас?

Велике щастя, що я лишився тут. Б?льш?сть людей втекло. ? мо?х параф?ян тут залишилось буквально в?д п'яти до десяти людей. Л?тург?ю в нед?лю я служив з двома людьми, як? належали до параф??, ? приходило десять-п'ятнадцять людей з тих, як? тут знайшли пристановище. Коли вони почали повертатися, вони почали зовс?м по-?ншому дивитися на мо? служ?ння. Тут не треба говорити про багато. Найкраще, я думаю, засв?дчить ?вангельський висл?в: «Ударю пастиря, ? розб?жаться в?вц? стада» (Мт 26, 31). ? коли ти залишився ?м в?рний, вони зрозум?ли, що ти ?м ?вангел?? пропов?дував не тому, що ти прочитав, а тому, що ти в нього в?риш, ? тому, що воно глибоко в тебе в серц? сидить. ? я бачу ?хн? в?дносини. Я не ? досконала людина: можу ?нод? накричати. Але вони люблять мене, бо я люблю ?х. ? бажаю т?льки одного: щоб ми вс? були в Небесному Царств? з ?сусом.

Що допомага? Вам надал? продовжувати це нелегке служ?ння?

Тут люди мають велик? потреби, ви сьогодн? це побачили. Я маю можлив?сть пор?вняти служ?ння в двох параф?ях: у Львов?, коли я був просто як “виконавець обряд?в”, ? тут, в Ки?вськ?й архи?парх??. Ще один етап настав, коли почалася в?йна. Людська б?да, людське горе, спонукають д?яти. Зна?те, я сп?лкуюся з волонтерами, ? вони говорять, що д?ють в ?м'я перемоги, вони хочуть показати, що в св?т? ? добро. Це ? частиною також ? мо?? мотивац??, але попри те, добро, яке ми несемо, мо?ю мотивац??ю завжди ? показати особу ?суса. Це дода? натхнення ? сили, бо в ?вангел?? сказано: «Все, що ви зробили одному з мо?х брат?в найменших – ви мен? зробили» (Мт 25, 40). Коли ми розда?мо гуман?тарну допомогу в?д «Мудро? справи» ? вруча?мо людин? пакунок з продуктами (ми, в основному працю?мо з внутр?шньо переселеними особами), дуже зворушливо бачити в очах ц??? людини рад?сть: вона втратила все, ? так? люди, як? втратили родину. Наприклад, сюди приходить одна ж?ночка з Бахмута: да?ш ?й той пакунок ? бачиш ?? рад?сть, сльози, бо про не? пам'ятають – це незабутн? моменти, як? надихають дал? шукати, творити ? чинити для них це служ?ння, яке запов?в ?сус.