杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

«В нашому сусп?льств? зараз пом?ча?ться певна втома, призвича?ння до в?йни. Ми не можемо призвичаюватися до смертей, ми не можемо призвича?тися до того, що гинуть наш? хлопц? й д?вчата. Ми не можемо втомлюватися молитися за них, допомагати ?м. Ми не можемо втомлюватися приходити на могили, ставити кв?ти, в?ддавати шану», – наголосив священик римо-католицько? Кам’янець-Под?льсько? д??цез?? отець Олександр Хала?м в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News, яке ми записали з нагоди дня спомину ус?х померлих в?рних. Отець Олександр, в?йськовий капелан ? м?с?онер милосердя, займа?ться також духовно-психолог?чним супроводом ос?б, р?дн? яких загинули на фронт?, або перебувають в рос?йському полон?.

Коли хтось пережива? втрату, завжди ма? бути хтось, хто п?дтрима?

Перех?д до в?чност? р?дно? чи близько? людини завжди спричиня? великий б?ль ? страждання. Наш сп?врозмовник п?дкреслив, що кожен пережива? це по-р?зному, бо кожна людина ма? св?й досв?д, сво? переживання, емоц?йн? й духовн?. В?н зазначив, що в цьому досв?д? можемо вид?лити три елементи: горе, втрату ? скорботу. «Горе, – пояснив в?н, – це глибоке почуття суму ? болю, тобто це глибока втрата когось важливого. Втрата – це розрив зв'язку, який формувався з важливою для нас людиною. Коли ми входимо в скорботу, то часто назива?мо це процесом горювання. ? цей процес горювання ми ма?мо пройти, тобто людина ма? прожити цей процес, щоб зрозум?ти, що вона втратила того, хто був емоц?йно близький. Цей процес може бути досить глибоким, особливо, в тих реал?ях, коли матер?, дружини чи так само наречен? не можуть поховати сво?х р?дних, близьких, коли приходить зв?стка, що в?н помер, а нема? т?ла. Особливо у глибокий спос?б це переживають матер?, бо вони часто просять, щоб мати хоча б частинку т?ла, щоб поховати, щоб був цей ритуал: щоб т?ло було покладене до земл?. Ну ? також по-?ншому переживають цей процес т?, хто отриму? зв?стку, що ?хн? д?ти чи ?хн? чолов?ки зникли безв?ст?. Тод? людина перебува? в пост?йн?й нев?домост?, чи близька ?й особа ? живою, чи ще в полон?, або нев?домо, де. ? тут нев?домо, як така людина ма? переживати цю втрату горювання: з одн??? сторони, не можемо давати фальшиво? над??, а з друго? сторони, н?хто не може сказати: “Все, ?? б?льше не в?днайдуть”. ? тому до кожного випадку потр?бно завжди п?дходити ?ндив?дуально. Звичайно, що, наприклад, коли ми будемо дивитися з психолог?чно? сторони, то там будуть р?зн? стад?? горювання ? на цих р?зних стад?ях потр?бно в р?зний спос?б допомагати людин?, товаришувати з нею. Коли хтось пережива? втрату, горе, завжди ма? бути присутн?й хтось, хто допоможе».

Бути як ангел охоронець: в?н завжди поруч, але не нав’язливий

?нод? люди, як? переживають б?ль втрати р?дних чи близьких, замикаються в соб?. Наш сп?врозмовник п?дкреслив, що це звичайний процес, бо людина може переживати так званий процес заперечення або процес гн?ву, ? вона хоче бути сама, закритися. «Але тут важливо, щоб завжди хтось був поруч, – наголосив в?н, – бо можуть трапитися проблеми з? здоров'ям, або ?нш? проблеми. Особливо, коли матер? мають маленьких д?тей чи мають ?нш? обов'язки, щоб хтось був, хто ?х завжди, так би мовити, “п?дстраху?”, хто надасть допомогу. Бо коли людина входить в горе ? н?хто ?й не товаришу?, то для не? дн? прол?тають швидко, ? певних речей вона може нав?ть не пом?чати. Дуже багато людей досв?дчують процес заперечення: “н?, це не може бути, це не може бути з мо?м сином”. ? це нормальний процес. Потр?бно просто п?дтримувати цих людей, але не “накидатися”, не давати поради, мовляв, “я тебе розум?ю”, бо ми н?коли не можемо розум?ти болю, страждання ?ншо? людини. Але ми повинн? просто товаришувати, дивитися на перш? потреби ц??? людини ? тихо допомагати, можливо, нав?ть непом?тно, бути як ангел-охоронець: в?н завжди поруч, в?н нам шепоче, що робити, в?н допомага?, але в?н н?коли не “накида?ться”».

Любов ? справедлив?сть, щоб г?дно вшановувати геро?в

Перед обличчям велико? к?лькост? втрат часто виника? запитання, як зберегти ту ц?нн?сть, яку укра?нський народ переда? з покол?ння у покол?ння: з г?дн?стю супроводжувати у потойб?чне життя кожну померлу людину, а особливо, геро?в, що в?ддали життя за ?нших. Як утримати р?вновагу, баланс м?ж оплакуванням ? вшануванням загиблих ? необх?дн?стю продовжувати жити, надал? боротися ? думати про майбутн?? «Балансом в сусп?льств? ма? бути любов ? справедлив?сть, – п?дкреслю? отець Олександр Хала?м. – Тобто ми повинн? пам'ятати, що той, хто помер, вчинив геро?чний акт: в?ддав життя за когось, вони склали все, що в них було найц?нн?ше: сво? життя. ? так само ?хн? р?дн?, близьк?: вони в?ддають свого сина, батька, брата, дочку. Отже, те, що ми ?м зобов’язан?, це, насамперед, пам'ять. Але мова йде не лише про згадку на якихось м?тингах чи урочистостях, пам'ять також ? в тому, що, наприклад, в багатьох м?сцевостях, де хтось геро?чно загинув, ?хн?ми ?менам присвячують вулиц?, школи. Це також дуже важливо».

Священик додав, що другим важливим елементом г?дного вшанування геро?в ? справедлив?сть. «Тобто, щоб було пом?тно, що сусп?льство зм?ню?ться, – сказав в?н. – Наш? хлопц? й д?вчата, наш? захисники ? захисниц?, як? воюють, в?ддають сво? життя за щось дороге, ? щоб це мало пот?м продовження. Щоб сусп?льство наше зм?нювалося, щоб не залишалося, наприклад, корумпованим, щоб не продовжувало жити в “совку”, в цьому пострадянському простор?. Бо вони, власне, в?ддають життя за те, щоб ми будували нове сусп?льство. Важливо усв?домлювати, що жертва цих найкращих син?в ? дочок не ? марною, що це жертва ма? народити щось нове».

«Ми не можемо втомлюватися»

Наш сп?врозмовник зауважив, що тепер в нашому сусп?льств? пом?ча?ться певна втома, або призвича?ння до в?йни. «Ми не можемо призвичаюватися до смертей, ми не можемо призвича?тися до того, що гинуть наш? хлопц? й д?вчата. Ми не можемо втомлюватися молитися за них, допомагати ?м. Ми не можемо втомлюватися приходити на могили, ставити кв?ти, в?ддавати шану, – наголосив в?н. – Коли щоранку у дев'ят?й годин? ? тиша, то сл?д пригадати, що кожного дня десятки, сотн? людей в?ддають життя за те, щоб ми могли спок?йно розвиватися, щоб ми могли дал? жити. ? також щоб ми дал? шукали того, що буду? нашу кра?ну: не ворожнеч? м?ж собою, але щоб ми будували насправд? нову кра?ну на нових ц?нностях, бо за це, власне, вони помирають».

Отець Олександр пригадав, що на початку повномасштабно? в?йни р?вень згуртованост? в укра?нському сусп?льств? був досить високий. «Зараз наше сусп?льство повол? якось в?дходить в?д ц??? сол?дарност?, – зазначив в?н. – Звичайно, люди мають жити сво?м щоденним життям, але також, одночасно, не повинн? забувати про те, що в?дбува?ться в нас на сход? кра?ни». Втома, за його словами, «проявля?ться в тому, що ми менше молимося, менше почина?мо допомагати – матер?ально, психолог?чно чи ф?зично – тим особам, як? конкретно потребують нашо? допомоги; втома також проявля?ться в тому, що ми почина?мо знову повертатися до того, що нас д?лить, а не того, що об'?дну?». «Колись, коли зак?нчиться в?йна, в нас буде час, щоб мати ц? р?зн? суперечки, щоб вир?шувати ц? конфл?кти, – наголосив в?н, – але зараз ми ма?мо згуртуватися, бути ?диними, щоб насправд? побороти ворога, який нам загрожу?».

Одн??ю ?з причин втоми, за словами священика, ? також ?нформац?йне перенавантаження. «Дуже багато людей пост?йно сл?дкують за новинами, – каже в?н. – Одн? новини перев?рен?, ?нш? неперев?рен?, ? це в?дклада?ться в наш?й псих?ц?. ? люди до к?нця не знають, що там в?дбува?ться, як в?дбува?ться. Ще хтось там щось наговорить, ? ми вже не розум??мо, що в?дбува?ться, ? тод? також втомлю?мося через непевн?сть, через те, що не можемо знайти правдивого джерела ?нформац??».