杏MAP导航

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

В?д 3 до 13 вересня 2023 р. у Рим? в?дбувався черговий щор?чний Синод ?пископ?в Укра?нсько? Греко-Католицько? Церкви, який з?брав на сп?льн? наради ??рарх?в з чотирьох континент?в, де присутн? структури ц??? Церкви. Вони з’?халися, щоби разом обговорити те, що повинна робити Церква для того, щоб допомагати зц?лювати рани, завдан? в?йною.

Вже вдруге ?пископи були змушен? з?братися поза територ??ю Укра?ни не тому, що проведення в ?ншому м?сц?, як це бувало ран?ше, обумовлено в?дзначеннями певних юв?ле?в чи участю в ?нших заходах, але через те, що з?братися в Укра?н? завадила широкомасштабна в?йна. Серед учасник?в синодальних нарад був також владика Володимир Груца, ?пископ-пом?чник Льв?всько? архи?парх??. В ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану в?н розпов?в про те, як Льв?в ? м?сцев? християни долають виклики, пов’язан? з в?йною. Але розпочалася наша розмова саме з? ствердження про те, що проведення синоду в Рим? ? також нагодою доносити св?тов? ?нформац?ю про те, що в?дбува?ться в Укра?н?.

Ми ма?мо можлив?сть, платформу зустр?чей, тому що ми про себе повинн? говорити. Бо я нав?ть не раз дивуюся, думаю, що для вс?х певн? реч? ? самозрозум?лими, як ? для нас. Але вигляда?, що н?. По-перше, не ? само зрозум?ло, по-друге, люди забувають про це, по-трет?, тема Укра?ни тут, на Заход?, зника? з стор?нок газет, тому люди якось ? не до к?нця по?нформован?. Тож ми ма?мо великий шанс ? можлив?сть доносити наш голос до св?тово? сп?льноти.

В Укра?н? ? територ??, як? кожного дня зазнають обстр?л?в. Хтось може подумати, що Льв?в далеко в?д в?йни, але, Ви, мабуть, ?з цим не погодитеся? Як Льв?в сьогодн? реал?зу? сво? покликання через п?втора року п?сля початку широкомасштабно? в?йни?

Так, на перший погляд, Льв?в ? далеко в?д л?н?? фронту, але в Укра?н? нема такого м?ста, яке було спок?йне. Ти н?коли не зна?ш, куди може прилет?ти ракета, ? так дал?. Й у Львов? також кровоточать рани, тому що ми – один народ. При?жджають багато поранених, як? в?дбувають сво? л?кування. Ну ? численн? похорони, на жаль, наших в?йськових. ? потр?бно тим людям товаришувати. Наш гарн?зонний храм викону? важливу роль, ? капелани як так?, бо одна р?ч – людину достойно похоронити, що ми ? стара?мося робити, але друга – супроводжувати тих р?дних, як? залишилися без батька, без чолов?ка. ? наш? в?йськов? капелани тут справд? виконують дуже важливу м?с?ю, особливо в подальшому супровод?, зустр?чах з р?дними чи на цвинтар?, чи в храм?. Чи тепер були вл?тку так? дитяч? табори для тих д?ток, як? залишилися сиротами. Чи реколекц?? або дн? духовно? в?днови для тих родин. Це все – комплексна терап?я, яка служить зц?ленню ран.

? як саме духовний, рел?г?йний досв?д може допомогти людин? якось давати соб? раду з цими речами?

Я маю таке спостереження: все-таки людина, яка ? в?руюча, яка ? воцерковлена, вона ц? рани якось, я б не сказав, що краще, але ран?ше зц?лю?. Це тому, що людина зна?, куди пряму? наше життя, для чого вона. Звичайно, що це дуже важко зрозум?ти рац?онально, але на стежках в?ри якось воно легше проходить. Ц?й людин? легше з цим змиритися ? прийняти це, тому що коли людина цей б?ль якось прийма?, не те, що з ним змириться, але прийма?, тод? це також ? дорогою зц?лення. Бо коли людина пост?йно перебува? в такому опор?, в?дкида?, не прийма?, тод? перебува? в пост?йн?й конфронтац??. Тод? дуже трудно заф?ксувати точку, м?сце, де ми знаходимося, для того, щоби розпочати цю дорогу зц?лення. Свят? Та?нства, молитва, Спов?дь, ?вхарист?я – це реч?, як? зц?люють кожну людину. ?сус Христос, коли прощав гр?хи, В?н не казав, що «роблю тебе здоровим», але «зц?леним». Ось це, знову ж таки, вказу? на комплексний п?дх?д до людини.

Льв?в ?з Гарн?зонним храмом, про який Ви згадували, ще в дово?нн? роки став одним з м?сць зародження традиц?? в?йськового капеланства в Укра?н?. Можемо сказати, що провид?нним, бо пот?м ми побачили, наск?льки це служ?ння було потр?бне, ? сьогодн? воно нав?ть ?мплементу?ться на р?вн? держави. З якими викликами сьогодн? зустр?чаються капелани, яким доводиться контактувати з в?йськовими, як? повертаються ?з того жах?ття, яким ? в?йна?

Коли людина терпить, вона не потребу? багато сл?в, вона потребу? близькост?. ? ось таким ? основне завдання капелан?в, та й душпастир?в, священник?в. Тобто наше сп?льне завдання – бути близько того людського болю. Якщо йдеться про похорон, то там не треба багато сл?в, там важливо, що ти прийшов, що ти ? з ними ? що ти ? одним з них. Ну бо для того, щоби бути в?йськовим капеланом, тебе повинн? прийняти: тут не йдеться, щоб ти прийшов ? прин?с документ, декрет про призначення, що ти ? в?йськовим капеланом. Дуже важливо, щоб це, як ми кажемо, «зайшло» туди, до тих людей, щоб вони тебе сприйняли. А вони тебе сприймуть тод?, коли ти ? один з них, коли ти дума?ш на ?хньому р?вн?. Але водночас вони хочуть в капеланов? бачити певний авторитет, того, хто ? з ними, але який, водночас, готовий ?м допомогти, готовий ?х супроводжувати. Так св?дчать наш? капелани. Вони ?дуть з ними на велопрощ?, на прогулянки, займаються спортом. Тобто вони, присутн? в ?хньому житт?. А коли в?йськов? бачать сол?дарн?сть, то в?дкривають сво? серце перед ним. Вони розум?ють, що це все-таки священик, все-таки капелан, якого дуже й дуже потребують. Хоча, я би тут не акцентував лише на в?йськовому капеланств?, тому що капеланство ма? ширш? масштаби. Також добре розвива?ться медичне капеланство, яке, до реч?, вже також внесене на р?вн? держави в посадовий перел?к, тобто, ми можемо працевлаштовувати також ? медичних капелан?в, що теж дуже важливо в цьому процес? зц?лення ран. Також капеланство, оп?ка сир?т, що ? теж дуже важливим, бо, на жаль, ма?мо сир?т, особливо через т? во?нн? д??: та проблематика буде ще поглиблюватися, щоб ? до них змогти промовити. В'язничне капеланство також – говорю про Льв?вську архи?парх?ю – гарно розвива?ться, прогресу?. Наступним елементом буде наша праця над капеланством у школах. Тобто це ? таке, я би сказав, категор?альне душпастирство, проф?льне, як би ми його не називали, де потр?бно особливого п?дходу.

В ц? дн? соц?альне служ?ння, про яке згадувалося, в декого може викликати п?дозру, мовляв, Церква це робить з метою прозел?тизму, що Церква допомага?, щоб людей привабити, щоб тримати при соб?. Але з ?ншого боку, також не можна не погодитися, що це ? нагода зустр?тися й промовити до тих людей, як?, можливо, за попередн?х обставин життя не мали контакту з Церквою. Можливо, нав?ть ? так?, що шукають Бога, хот?ли би щось б?льше д?знатися… Як знайти цю межу, щоби служ?ння залишалося безкорисливим, але й також, щоб не звелося т?льки до соц?ального вим?ру?

Ну, дуже важливо бачити перед собою людину, ?? потреби ? робити це щиро. Якщо я роблю щось щиро, то до мене це добро також верта?ться. Якщо я щось в?ддаю, добро також помножу?ться. Коли я соб? пригадую т? перш? дн? повномасштабного вторгнення, потребуюч? люди почали приходити та стукати до наших храм?в, ? н?хто там не робив р?зниц?, хто це взагал? ?. А з ?ншо? сторони, коли людина голодна, то спершу потр?бно ?? нагодувати, а пот?м пропов?дувати, що ? ?сус - Хл?б життя. Тод? вона, може, краще це зрозум??. Тут не йдеться, щоби когось перетягувати, абсолютно, а про те, щоб побачити людину. Й ц? потребуюч? люди тод? бачать, хто ?м допом?г, де вони можуть надал? шукати п?дтримку. ? вони сам? тод? приходять ? якось залучаються в соц?альн? групи допомоги. Т?, кому свого часу допомогли, кажуть: «Тепер можемо ми вже допомагати, тому що ми розум??мо тих людей». ? там не йдеться також про конфес?йн?сть, ?х об'?дну? тод? справа соц?ального служ?ння при тому чи ?ншому храм?.