杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

Нац?ональний секретар Папських м?с?йних товариств у Польщ?, ?тал?йський священик о. Лука Бов?о, МС, в?д початку повномасштабно? в?йни не припиня? ?здити в Укра?ну з речами першо? необх?дност?. Бачивши ситуац?? жорстокост? та людського горя, в?н просить не звикати до в?йни, н?коли не зраджуючи сво?й людяност? та допомагаючи тим, хто щоденно пережива? труднощ?, внасл?док жахливо? в?йни.

Отче Луко, останн?ми м?сяцями Ви багато подорожували Укра?ною. Що ви можете розпов?сти про останн?й в?зит?

Ця по?здка була зд?йснена в перший тиждень травня, шоста з початку в?йни. Це було складно, тому що впродовж семи дн?в ми про?хали автомоб?лем понад 3500 к?лометр?в, в?дв?дуючи та доставляючи допомогу в р?зн? м?ста, починаючи з Ки?ва, пот?м рухаючись дал? на п?вн?ч до Черн?гова, зв?дти до Харкова, Дн?пра, а пот?м до Запор?жжя. Зв?дт?ль ми повернулися до Ки?ва ? назад до Варшави – нашо? в?дправно? точки. Це була довга подорож, але також дуже ц?кава, тому що дала нам можлив?сть зустр?тися з багатьма людьми, яких торкнулась в?йна. Ми також були на передов?й, щоб мати змогу доставляти гуман?тарну допомогу, як робимо це п?д час кожно? по?здки, ? таким чином можемо засв?дчити, як допомога надходить, а також передати доброчинцям подяку в?д людей, як? цю допомогу отримують.

Серед багатьох зустр?чей як? вас особливо вразили?

Так, ?х дек?лька, але одна особлива, б?льше н?ж зустр?ч – картина, яка мене справд? вразила. У цих по?здках нас завжди тро?: я, польський священик о. Лешек Крижа та його пом?чниця Р?ка. Одного разу ми по?хали на фронт, б?ля Запор?жжя, у супровод? в?йськових, тому що там дос? точаться бо?. Скажу, що це був дуже небезпечний момент, неподал?к в?д нас падали сняряди. Але на тому м?сц?, за два-три к?лометри, ми бачимо селянина, який оре трактором сво? поле, приготовляючи його до пос?ву. Дивовижне видовище. Як же так? Невже цей житель села не розум??, що в?дбува?ться? Або розум??, але робить так, бо це його д?м, тому що йому потр?бно жити ? через те, незважаючи на небезпеку ? ризики для власного життя, в?н вир?шу? залишитися ? продовжувати робити те, що повинен. Це сцена, яка мене добряче вразила. Так само, як мене дуже вразила зустр?ч з ж?нкою на п?вноч? Черн?гова, якраз за м?стом у знищеному на 90% сел?. Ця ж?нка нас провела ? показала м?сце, де стояв ?? будинок, розпов?даючи, як вона все життя збирала грош?, щоб побудувати другий поверх будинку, ? як сьогодн?, на жаль, другого поверху нема?, як також ? не ?сну? нав?ть першого – вона втратила все; ми бачили, як будинок зр?вняли ?з землею. Ця ж?нка тепер не ма? перспектив на майбутн?, вона б?льше не ма? дому, не ма? можливост? його в?дбудувати ? живе з ?ншими людьми в тимчасових модульних будинках, як? польський уряд надав для тих, хто втратив усе. Без них вони не могли б залишатися на м?сц?, не мали б де заночувати.

Отче Луко, повномасштабна в?йна в Укра?н? трива? вже б?льше 15 м?сяц?в. Ви отриму?те ? збира?те багато гуман?тарно? допомоги з ?тал??, ?нших кра?н св?ту, а також в?д сво?х сп?вбрат?в, а пот?м везете ?? в Укра?ну. На вашу думку, чи зменшу?ться сол?дарн?сть ?, зокрема, допомога?

Так, що стосу?ться допомоги, то цей ризик ?. Люди, як? там живуть – священики та ?пископи – казали мен?, що часто ключовим чинником для гуман?тарно? допомоги ? емоц??. Коли засоби масово? ?нформац?? зосереджуються на як?сь кра?н?, рег?он?, то за короткий час саме в т? м?сця надходить багато допомоги, наст?льки багато, що це може завдати труднощ?в вже налагодженому орган?зац?йному процесу, створюючи також проблеми з розпод?лом, оск?льки, наприклад, якщо за один день у невелике зруйноване м?сто при?жджа? 50 контейнер?в, виника? проблема, як все це за короткий час упорядкувати. Але як т?льки мед?а зм?щують фокус на ?нший рег?он, то й допомога зм?щу?ться, тому ?? почина? бракувати. Зважаючи на це, я вважаю, що першим викликом не ? отримувати багато речей, а краще небагато першорядних речей, але в пост?йний спос?б. Бо не забуваймо, що – особливо вздовж л?н?? фронту, а це понад 1000 к?лометр?в – в?д Херсону до Харкова – ? сотн? с?л, де люди все ще там живуть, але не мають можливост? купити щось в магазинах, оск?льки магазини ? закритими або зруйнованими, а люди не мають роботи. ? тому неважко зрозум?ти, що цим людям п?д загрозою щоденних бомбардувань, без гуман?тарно? допомоги ста? справд? скрутно залишатися ? жити в цьому м?сц?.

За ц? м?сяц? в?йни ми, укра?нц?, зрозум?ли, що не завжди легко перекласти чи нав?ть пояснити деяк? поняття з укра?нсько? на ?тал?йську мову та навпаки. Чи можливо вам п?д час цих по?здок було важко зрозум?ти певн? реч?, характерн? для укра?нсько? ментальност? чи культури?

Я належу до чернечого Згромадження Мар?? Ут?шительки та живу в Польщ? вже 15 рок?в. ? цей довгий час проживання тут змусив мене краще зрозум?ти та розп?знавати т? в?дм?нност?, як? кожен ?з нас носить з? сво?ю культурою: ми не однаков?, вс? ми дуже р?зн?. ? я думаю, що виклик поляга? саме в тому, щоб зрозум?ти, що ми ? р?зними, що наш особистий спос?б мислення не ? способом мислення ?ншого. Однак у цих в?дм?нностях ми не обов’язково повинн? бачити проблему, страх, труднощ?, а радше багатство, яке почина?ться, коли я ставлю себе в конструктивну позиц?ю, в?дкриту до ?ншого, що в?др?зня?ться в?д мене, хто може сказати мен? щось, чого я не бачу, чого не розум?ю, що мен? не ? мен? притаманним, але це не повинно мене лякати. Я вважаю, що життя в Польщ? протягом багатьох рок?в, а також по?здки в Укра?ну, допомогли мен? зрозум?ти певн? риси мислення та бачення, як? я дуже ц?ную, також ? тому, що в?дчуваю себе дуже збагаченим цим баченням.

Можливо сл?д розум?ти, що в цьому культурному обм?н? також ? ключ до виходу з ц??? в?йни, щоб мати можлив?сть збагнути, що культури н?коли не повинн? призводити до во?н, що т?, хто використову? насильство та в?йну, помиляються. ? про це ми повинн? казати: н?коли не можна виправдовувати в?йну в ?м'я культури, це дуже очевидна помилка. Натом?сть природн?, справжн?, позитивне значення культури допомага? нам побачити в?дм?нност? ?нших ? зрозум?ти ?х. ? тому мен? так сильно завда? болю все це насильство, руйнування, ця смерть, так видима в Укра?н?; це справд? мен? болить. ? я вважаю, що це не т?льки не культура, але нав?ть й не людяне: ми втрача?мо людян?сть у таких ситуац?ях! ? тому запрошення поляга? в тому, щоб заново в?дкрити свою людян?сть, сво? почуття приналежност? до народу, до культури ? водночас в?дчувати себе разом з ?ншими, щоб справд? створити те, що сказав ?ван Павло ??: цив?л?зац?ю, так, але цив?л?зац?ю на основ? справедливост?, миру, любов? р?зних народ?в. Я думаю, що це мета, яка сто?ть перед нами, ? яку важко досягти, тому що кожен з нас реагу? по-р?зному, зворушений власною ?стор??ю, важко сприймаючи ?ншого, з? страхом. Запрошення поляга? в тому, щоб вийти з цих страх?в, в?дкритися ?, отже, справд? почати будувати майбутн? над??.

У засобах масово? ?нформац?? знаходимо багато св?тлин з Укра?ни, фотограф?? руйнувань, спричинених ракетними обстр?лами. Але побачити все це на власн? оч? – це ?нше. Ви, мабуть, пережили це, коли подорожувати близько до л?н?? фронту. Опиш?ть, будь ласка, ваш? в?дчуття, що в?дбува?ться в св?домост? та серц? людини, коли вона чу? вибухи, коли ?? життю загрожу? небезпека?

Так, це правда, ? величезна р?зниця м?ж баченням в?йни по телебаченню чи знаходячись там, де вона трива?, чуючи сирени та бачачи на власн? оч? бомбардування. ? це ще один крок до представлення ситуац?й людей, як? там пост?йно проживають. У мене ? цей досв?д, який дуже реальний, дуже сильний, я живу ним к?лька дн?в, в?н повторю?ться з часом, але для тих, хто живе там пост?йно, хто не може вийти на вулицю, це щось зовс?м ?нше. На що це схоже? Насамперед, людина в?дчува? себе дуже маленькою перед лицем реальност?, яка перевершу? ??. Кожного разу, коли луна? звук тривоги, ? страх – нев?д’?мне почуття людини. Сигнал пов?тряно? тривоги попереджа? вас про атаку, ? ви не зна?те куди може потрапити ракета. Отже, ти почува?шся дуже наляканим, безпорадним, просто безсилим. З ?ншого боку, ти не почува?шся самотн?м: з тобою багато ?нших людей, ? в?дчуття, що не ти один пережива?ш цю драму, а ?х сотн?, тисяч? ?, без переб?льшення, м?льйони людей, як? проживають цю ситуац?ю. Нав?ть дивлячись на ситуац?ю д?тей, яким щоразу, нав?ть к?лька раз?в на день, доводиться б?гати до шк?льних сховищ. Вчител? кажуть, що ? так?, як? реагують добре, мужньо, а ?нш? починають плакати, втомлюються ? не розум?ють, що ?м потр?бно йти туди заради власно? безпеки.

Спостер?га?ться втома, але також сильне бажання ? над?я, що це зак?нчиться; щодо деяких, я б нав?ть говорив про лють. Багато хто каже: «Це несправедливо. Чому так повинно д?ятися?». ? з’явля?ться лють, х?ба може ?? забракнути в так?й ситуац??. Однак я вважаю, що важливо завжди мати – ? багато-хто так робить – позитивне прочитання, н?коли не втрачаючи над??, що все це зак?нчиться, н?коли не звикати до ц??? ситуац??, н?коли не втрачати людян?сть. Я вважаю, що це важливо. ? людян?сть не втрача?ться в той момент, коли ти розум??ш, що ти не самотн?й, що поруч з тобою ? ?нш? люди, як? страждають так само як ти, а можливо нав?ть б?льше, н?ж ти. Я в?рю, що кожного разу, коли повертаюся з цих подорожей, мо? проблеми, мо? турботи, мо? страхи, як? вс? переживають, стають набагато меншими, н?ж ?стор??, як? чую, под?бно до ?стор?? про ж?нку, про яку я говорив ран?ше, а також багатьох ?нших, як? стаються й надал?. Якщо ця позиц?я в?дкритост? чинить оп?р, вона також ста? великою школою людства. Оск?льки в?йна страшна, в?йна потворна, вона завда? болю, вбива?, але в цьому контекст? ми покликан? сказати: «Що я можу зробити для тебе, щоб покращити твою ситуац?ю?». Тож фактично ми в?дда?мо щось в?д себе, найкраще, що ? в нас, коли ми в?дкрива?мося один одному. Таким чином, ситуац?я в?йни також ста? можлив?стю в?дкрити свою людян?сть ? допомогти тим, як? мають ц? труднощ?.