Сестри редемтористки в Укра?н?: серед ру?н в?йни вибирати життя
Св?тлана Духович – Ватикан
«Духовна складова кожно? людини дуже чутлива. Очевидно, на в?йн? ст?льки р?зних внутр?шн?х переживань, ст?льки суперечливих емоц?й ? почутт?в, що ?нколи, особливо на початку в?йни, було нав?ть важко молитися», – з?зна?ться сестра Теодора Шулак, яку в жовтн? 2022 р. було обрано Генеральною настоятелькою Сестер М?с?онерок Найсвят?шого ?збавителя. Це ж?ноче згромадження д?? в Укра?н? з 1998 року. Укра?нська пров?нц?я нарахову? 5 сп?льнот, до яких належать 26 черниць. Вони допомагають отцям-редемптористам на параф?ях, працюють з молоддю та д?тьми, катехизують, орган?зовують л?тн? табори, паломництва та реколекц??.
В?йна поставила ще незнан? до того виклики перед цими молодими черницями. «На початку в?йни, – д?литься сестра Теодора, – нам здавалося, що ми були залишен? сам? на себе з? сво?ми почуттями страху, гн?ву ? болю. ?нод? було страшно, коли з’являлося в?дчуття, що в серце п?дкрада?ться ненависть. Часом я, немов, переживала внутр?шн? роздво?ння: з одного боку, п?д час сп?льно? молитви я дякувала ? прославляла Бога, а з ?ншого, прийшовши до сво?? кел??, я переживала найсуперечлив?ш? почуття, з якими не могла дати соб? ради. ? якось одного дня я зрозум?ла, що така роздво?н?сть – не християнська ? що вона не ма? н?чого сп?льного з нашим Богом: ?сус воскрес з ранами, В?н зна?, що означа? носити на соб? ц? рани ? в?дчувати б?ль аж до смерт?. Я зрозум?ла, що т?льки в Ньому ? разом з Ним я можу пережити цю трагед?ю».
Перший крок, як зазнача? сестра, полягав у тому, аби просто представити Богов? вс? ц? справжн? емоц??, почуття, як? були в ?? серц?, страх смерт?. Вона робила це в молитв?, яку звертала до Небесного Отця з? сльозами: «Господи, я належу Тоб?! – зверталася вона до Бога, майже кричачи. – Ти створив нас для життя, а нас пересл?ду? смерть. Ти покликав нас стати живою над??ю для багатьох ?нших людей, а нас самих вкрива? т?нь смерт? ? страху». Таку молитву сестра повторювала знову ? знову, дов?ряючи Господев? все, що мала на душ?. Досв?д внутр?шнього життя навчив м?с?онерку збер?гати тишу п?сля молитви, щоб дати Богов? час в?дпов?сти на ?? прохання. «Я казала: “Я буду чекати ск?льки завгодно, але не залишай мене саму в усьому, що я переживаю”», – пригаду? вона.
В?йна вимага? пост?йного розп?знавання не т?льки, коли мова йде про внутр?шн? життя, але й про душпастирство. Сестра Теодора, яка в?д 2013 до жовтня 2022 року була пров?нц?йною настоятелькою сестер-редемптористок в Укра?н?, розпов?да?, що п?сля початку рос?йського вторгнення черниц? переосмислили свою д?яльн?сть, щоб краще служити Церкв? та людям у нов?й ситуац??. Уже в березн? близько десяти ?хн?х сестер, як? волод?ють н?мецькою та/або англ?йською мовами, ви?хали за кордон (Н?меччина, Австр?я, ?рланд?я), щоб допомогти католицьким структурам, як? приймали укра?нських б?женц?в. Понад п?вроку вони допомагали сво?м сп?вв?тчизникам заповнювати документи, в?дв?дували хворих ? поранених у л?карнях та допомагали д?тям-б?женцям у м?сцевих школах.
Ще один напрямок ?хньо? д?яльност? – психолог?чна допомога постраждалим в?д в?йни. Деяк? черниц?, як? отримали вищу осв?ту з психолог?? та психотерап??, вир?шили в?дв?дати додатков? спец?ал?зован? курси, на яких вдосконалили сво? навики прац? з людьми, що пережили горе ? травму. «У деяких наших монастирях, – поясню? м?с?онерка, – ми приймали внутр?шн?х переселенц?в, ? серед них була також одна с?м’я родина татар-мусульман. В той пер?од, коли вони жили у сестер, у них народилася дитина. А п?зн?ше вони написали дуже зворушливий пост у Facebook про те, що н?коли не думали, що зможуть так близько пережити ц? вза?мостосунки м?ж християнами та мусульманами».
Вже понад десять рок?в Сестри М?с?онерки Найсвят?шого ?збавителя мають сп?льноту також у Черн?гов?. У перш? м?сяц? в?йни сестри були змушен? покинути оточене та обстр?ляне рос?йськими солдатами м?сто. Повернувшись туди у кв?тн?, вони побачили перед собою насл?дки тих к?лькох м?сяц?в –спустошення ? ру?ни. По?хала туди ? сестра Теодора, яка також ? спец?ал?зованим психотерапевтом. «Ми по?хали в?дв?дати людей у м?сцях, як? найб?льше постраждали, – каже вона. – Люди втратили р?дних, дом?вки, усе. Сп?лкуючись з ними, вислуховуючи ?х, ми старалися хоч трохи допомогти ?м подолати депрес?ю чи пан?чн? атаки. Для цих людей дуже важливо знати, що хтось ? поруч з ними, хтось, хто здатний нести ?м над?ю та в?ру, коли вони хитаються».
М?с?онерка дода?, що хоча гн?в ? природною реакц??ю на несправедлив?сть ? страждання, але важливо, щоб вона не стала переважаючою емоц??ю ? щоб люди вм?ли вибирати життя нав?ть у маленьких жестах. Так само як одна мешканка Черн?гова, про яку розпов?ла сестра Теодора. «Б?ля ц?лковито зруйновано? обстр?лами хати вона посадила чудовий городець, – пригаду? черниця. – Вс? ц? рядочки були так? акуратн?, все це так росло, що це мене аж розчулило. Навколо така ру?на, а тут – повне життя. ? та ж?нка каже: “Я зосереджуюся на тому, щоб жити. От, див?ться: таке маленьке проросло з земл?, а воно ж виросте». ? вона стала для мене св?дком того, що означа? вибирати життя, про яке чита?мо старозав?тн?й книз? Второзаконня: “Життя ? смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя” (Втор. 30, 19). ? наше завдання поляга? в тому, аби у нашому внутр?шньому житт? вибирати життя ? також допомагати людям так чинити».
Сестра Натал?я Зал?ська розпочала сво? служ?ння у Черн?гов? у вересн? минулого року, але, за ?? словами, ран в?д в?йни ще багато, ? вони ще дуже болюч?. Разом ?з отцями-редемптористами монахин? в?дв?дують райони, як? були найб?льше зруйнован? рос?йськими в?йськами. Один з таких район?в – Бобровиця, що на околиц? Черн?гова. Ченц? та черниц? привозять людям гуман?тарну допомогу, моляться та розмовляють з ними. «Там ми також почали займатися з д?тьми, – розпов?да? сестра Натал?я, – ? б?бл?йний клуб для дорослих».
Пор?вняно ?з зах?дною Укра?ною, зв?дки сестра Натал?я родом, у Черн?гов? б?льш?сть людей не знають багато про Бога ? Церкву. «Але вони спрагл? цих знань, вони в?дкрит?, – каже вона, – ? це дуже надиха?, бо ? в?дчуття, що, немов, все нас?ння, яке кида?ш в землю, прийма?ться, ? все хоче прорости. Тут ма?ш в?дчуття, що можеш людям дуже багато дати».
Сестра Натал?я пригадала про один випадок, який показу? прагнення людей перебувати у присутност? Господа й в?дчувати Його благословення. «В час? Р?здва, – розпов?да? вона, – ми разом з д?тьми з нашо? катехитично? школи, що в район? Бобровиц?, п?дготували колядки ? запропонували нашим параф?янам записатися, якщо вони хочуть, щоб ми прийшли до них додому колядувати. ? було дуже при?мно, що люди в?дгукнулися, записалося приблизно двадцять с?мей, як? дуже радо нас приймали. Того дня, коли ми з д?тьми вже з?бралися у певному м?сц?, щоб зв?дти вирушити колядувати, до нас п?д п?д?йшли люди. Це була с?м’я, вони п?д'?хали на машин?. “Чи можна вас попросити, щоб ви прийшли найперше до нас колядувати? Бо в нас в машин? дитина», – запитали вони й пояснили, що ?хн?й будинок в Бобровиц? зруйнований, ? тепер вони вимушен? винаймати квартиру в ?нш?й частин? м?ста, але вони хот?ли, щоб д?ти прийшли колядувати на ?хн? р?дне подв?р’я, нав?ть якщо вони там ще не можуть мешкати. «? ми так на подв?р'? колядували б?ля ц??? хати, в?д яко? залишилися лише обгор?л? ст?ни, але ми стояли ? колядували цим людям. ? вони слухали нас з такою вдячн?стю. Для мене це було дуже зворушливо. Я розум?ла, що для них було важливо прийняти нас ? прийняти ту коляду на сво?му подв?р’?, бо це – ?хн?й д?м».
