Харк?в: Церква залиша?ться поруч з? стражденним народом
Св?тлана Духович – Ватикан
Щочетверга перед греко-католицьким собором святого Миколая у Харков? з самого ранку форму?ться довжелезна черга людей. Тут м?сцевий в?дд?л Кар?тасу-Укра?ни розда? гуман?тарну допомогу багатьом людям – молодим, дорослим, д?тям, людям похилого в?ку, як?, незважаючи на пост?йн? бомбардування, залишилися жити в р?дному м?ст?. Серед них ? й т?, хто на початку в?йни ви?хав у зах?дн? рег?они Укра?ни чи за кордон, але повернувся п?сля в?дкинення рос?йсько? арм?? дал? на сх?д.
На подв?р’? собору, який ще перебува? у стан? буд?вництва, серед людей проходить владика Василь Тучапець, Екзарх Харк?вський УГКЦ. Люди зупиняють його, щоб подякувати за допомогу та прив?тати з днем народження: ?пископу недавно виповнилося 55 рок?в. В?н теж залишився в Харков? в?д початку в?йни, хоча це не його р?дне м?сто: в?н родом з протилежного к?нця кра?ни – з Льв?вщини; залишився з? сво?ю паствою, незважаючи на те, що вона – в?дносно невелика: близько двадцяти параф?й, розкиданих на територ?? трьох областей (Харк?всько?, Сумсько? та Полтавсько?), з 25 священиками, 3 ж?ночими чернечими сп?льнотами (всього 8 сестер) та одн??ю чолов?чою (3 священики ? один брат).
«На початку в?йни, – розпов?да? екзарх, – деяк? наш? параф??, наприклад у В?льч? та ?зюм?, були окупован? рос?янами, ? ми змушен? були евакуювати зв?дти наших священик?в. Тепер ц? м?сця зв?льнен?, ? ми намага?мося надати як гуман?тарну, так ? духовну п?дтримку тим, хто залишився. В ?нших параф?ях ус? священики залишалися з? сво?ми громадами нав?ть у важк? часи, як, наприклад, у Сумах, як? були оточен? рос?йськими в?йськами, але все ж таки парох залишався там ?з людьми ? певний час оп?кувався також латинськими католиками, поки ?хн?й парох був в?дсутн?й».
Гуман?тарна криза
Владика Василь поясню?, що укра?нськ? в?йськов? зв?льнили майже всю територ?ю Харк?всько? област?, але гуман?тарна ситуац?я залиша?ться критичною: б?льш?сть завод?в ? п?дпри?мств зупинилися, магазини закрит?. Виживати в цих умовах дуже важко, тому багато мешканц?в ви?хали, а т?, хто залишився, можуть виживати лише завдяки гуман?тарн?й допомоз?. Останн?м часом багато людей пере?жджають до обласного центру з ран?ше окупованих територ?й, бо т? населен? пункти майже повн?стю зруйнован?, а в м?ст? вони спод?ваються знайти якусь допомогу, щоб пережити зиму.
«?м теж потр?бен теплий одяг ? ковдри, ?жа тощо, – каже ?пископ. – Серед них ? також багато с?мей з д?тьми. Багато людей звертаються за л?ками. ? ми намага?мося знайти все це, що ? нелегко, тому що останн?м часом у нас дуже мало гуман?тарно? допомоги. Тому прошу вс?х, хто може допомогти, надсилати нам продукти харчування, дитяче харчування, зимовий одяг, ковдри ? л?ки». Екзарх Харк?вський розпов?в, що нещодавно представники д??цез?? Комо (?тал?я) привезли ?м допомогу, з?брану на сво?х параф?ях, а також особисто допомогли роздати ?? людям.
Почнати знову передавати в?ру
Харк?вський Екзархат УГКЦ в?дносно молодий. У 2014 роц?, п?сля под?лу Донецько-Харк?вського екзархату, виникли два окремих екзархати: Донецький ? Харк?вський. Владика Тучапець каже, що церковн? структури ще перебувають у процес? розвитку, буд?вництво самого собору святого Миколая ще не завершено. В?йна зупинила ц? проекти, але не зупинила бажання молодого екзарха та всього духовенства щодня надавати конкретну допомогу та духовну п?дтримку.
Сх?дну Укра?ну в певному сенс? можна вважати м?с?йними теренами. «Багатор?чна ате?стична пропаганда залишила глибок? сл?ди, – поясню? екзарх, – перервався ланцюг передач? в?ри в?д покол?ння до покол?ння, через що багато людей далек? в?д Церкви, в?д Бога ? ще не знайшли свого шляху в?ри або щойно його розпочинають».
Глибокий досв?д молодого священика
У багатьох селах Харк?вщини нема? храм?в, часто лише в районному центр? ? церква, до яко? люди при?жджають на велик? свята. Отець Андр?й Нас?нник, директор Кар?тасу-Укра?ни Харк?вського екзархату, говорить про це з певним подивом, адже на заход? Укра?ни, зв?дки в?н родом, кожне село ма? свою церкву, а то й б?льше. Ш?сть рок?в тому, п?сля зак?нчення сем?нар??, молодий священик в?дчув покликання нести сво? служ?ння «там, де не було священик?в», ? життя подарувало йому досв?д усв?домлення того, наск?льки ц?нною ? його присутн?сть саме тут.
«Коли ми ?демо в маленьк? села, як? нещодавно зв?льнили, – д?литься в?н, – мен? трапля?ться заходити в дом?вки людей, як? н?коли ран?ше не сп?лкувалися з? священиком. ? коли я при?жджаю туди, я заходжу, наприклад, в помешкання л?тньо? ж?нки, ? д?знаюся, що це я, слуга Божий, став першим священиком, якого вона зустр?ла у сво?му житт?, ? мен? важко пов?рити, що я удосто?вся тако? чест?... Ц? моменти поглиблюють мою в?ру, дають мен? переконання, що мо? священицьке служ?ння ма? важливий результат: я не просто приходжу до храму, де мене чекають, а приходжу до тих, хто не оч?кував зустр?ч? з? мною. ? коли в розмов? ми говоримо про р?зн? реч?, а також про духовн? питання, це зм?ню? мо? уявлення про священство: да? мен? зрозум?ти, що я можу не т?льки бути в храм? чи на параф??, але можу розглядати сво? служ?ння в ширш?й перспектив?».
Залишатися з людьми за будь-яких обставин
На запитання, чи не думав в?н ви?хати з Харкова, отець Андр?й в?дпов?да?: «Н?, тому що дивлячись в оч? людям, яким ми допомага?мо, я розум?ю, наск?льки ця допомога для них важлива. Ми повинн? забезпечити людей найелементарн?шими речами, щоб вже пот?м вони могли думати про щось вище, прекрасн?ше. А тут, у Харков?, щодня виникають нов? виклики, тим б?льше наближа?ться зима».
Кар?тас греко-католицького екзархату в Харков? з його 55 прац?вниками та багатьма волонтерами доклада? багато зусиль для того, аби в?дпов?сти на основн? потреби людей та допомогти ?м п?дготуватися до зими: вони допомагають зам?нювати розбит? в?кна (уже зробили зам?р в?кон у 500 дом?вках), везуть дрова в населенн? пункти, де люди користуються печами на дровах, мешканцям м?ста купують електричн? об?гр?вач?. Основною ?хньо? д?яльност? залиша?ться роздача пакунк?в з продуктами харчування, л?ками, г?г??н?чними наборами; соц?альн? прац?вники доставляють допомогу до помешкань людей з ?нвал?дн?стю та людям похилого в?ку, а також допомагають ?м по господарству. Серед прац?вник?в Кар?тасу також ? психологи, як? працюють з д?тьми та дорослими, та юристи, як? часто допомагають тим, хто втратив документи.
Багато харк?в’ян вперше в?дкрили для себе Церкву саме в ц? в?с?м м?сяц?в в?йни. «Багато хто наближа?ться до в?ри, – каже директор Кар?тасу, – тому що, коли людина усв?домлю?, що ?? життя не залежить в?д не? само?, вона почина? думати про те, до кого ?й звернутися за п?дтримкою. Багато людей вперше звертаються до Бога, вперше приходять до церкви, бо шукають допомоги. Тому вони приходять до нас не т?льки тому, що ми да?мо ?м допомогу, а тому, що вони шукають тут чогось певного, тривалого, в?чного, чого не можуть знайти в св?т?».
«Нав?ть люди, далек? в?д Церкви, – п?дкреслю? владика Тучапець, – дуже ц?нують те, що священики, ?пископи та монашество залишилися з ними. Якось з? священиками я стояв перед будинком, де ми живемо, ? ми зустр?ли трьох молодих людей, як? виходили з будинку. Вони сказали нам дв? реч?: “Мол?ться, щоб усе це якнайшвидше зак?нчилося”, ? “Дяку?мо, що ви залишилися з нами”. Церква перебува? поруч з людьми у цей важкий час в?йни, намага?ться допомогти ?м чим може, ? це ? св?дченням нашо? живо? християнсько? в?ри».
Тепла присутн?сть сестри Олекс?? серед ру?н Харкова
«Дуже часто я не знаю, як допомогти людям, як? втратили все, людям, як? перебувають у в?дча?, але вважаю, що важливо прид?ляти ?м час, вислуховувати ?х ?з сп?вчуттям ? давати ?м можлив?сть розпов?сти про св?й б?ль» , – говорить сестра Олекс?я Погранична, Згромадження св. Йосифа Обручника Пречисто? Д?ви Мар??. Серед численних ру?н, спричинених бомбардуваннями, як? повторюються майже щодня, та стражданнями людей, сестра Олекс?я разом ?з сво?ю сп?всестрою намагаються нести розраду кожному, кого зустр?чають.
На в?йн? неможливо мати план душпастирства чи ?ншо? д?яльност?: щодня черниц? намагаються в?дпов?дати на конкретн? потреби людей. В основному ?хня д?яльн?сть в?дбува?ться при греко-католицькому собор? святого Миколая, де щочетверга вони допомагають роздавати гуман?тарну допомогу, даруючи кожному добре слово чи усм?шку.
«?ншими днями, – каже сестра Олекс?я, – ми ?здимо на територ??, як? ран?ше були окупован? рос?янами, ? возимо ?жу людям, як? н?чого не мають. На жаль, майже вс? зв?льнен? села були повн?стю знищен?. Кр?м того, в одному ?з с?л, де встановлено намет ДСНС, ми долуча?мось до п?дтримки людей, як? залишають зв?льнен? територ??: готу?мо ?м чай, каву, розда?мо солодощ?, щоб перем?щен? можуть погр?тися. Бува?, що за день через нього проходить приблизно 300 людей».
Нав?ть у цих умовах сестра Олекс?я, голос ? оч? яко? випром?нюють тепло ? жвав?сть, що не походять в?д матер?альних речей, хоче под?литися сво?м досв?дом Бога. «Кожного дня ми молимося з людьми в собор?, – каже вона, – ? дв?ч? на тиждень зустр?ча?мося з д?тьми, щоб трохи в?двол?кти ?х в?д вибух?в. Ми ?м щось розпов?да?мо, сп?ва?мо ? танцю?мо з ними, готу?мо солодощ? ? просто проводимо час разом: ми хочемо, щоб вони в?дчули щось зовс?м ?нше, н?ж те, що вони бачать на вулицях, щось позитивне». Серед ?гор та п?сень сестра Олекс?я говорить д?тям про Бога, Який, насамперед, ? люблячим Батьком. Черниця пригаду? д?вчинку, яка, побачивши у церкв? скриньку для пожертв, вир?шила, що це поштова скринька, щоб в?дправляти листи до Бога, ? пот?м приносила маленьк? лист?вки з посланнями до Господа. «Д?ти в?дкрит?, – дода? сестра, – ? повол? вони вчаться п?знавати Бога».
Бажання бути поруч з людьми привело сестру Олекс?ю в одне з великих бомбосховищ, яке було облаштоване на одному ?з завод?в, де тепер мешкають люди, як? втратили дом?вку. «Першого разу, коли я туди прийшла, – розпов?да? сестра Олекс?я, – мене вразили умови, в яких живуть люди: нема? вентиляц?? ? дуже волого, с?м’? живуть в окремих прим?щеннях, розд?лених шторкою». Там сестра зустр?ла с?м’ю – дружину, чолов?ка та батька чолов?ка – яких рос?яни поранили, коли вони намагалися ви?хати з ?хнього села, ?хн? рани ще не заго?лися. «Мене вразили жив? кв?ти у ваз?, як? я побачила в ?хн?й так зван?й к?мнат?, – д?литься вона. – Ж?нка сказала мен?, що ц? кв?ти ?й прин?с ?? чолов?к. ? подумала про себе, що нав?ть у цих дуже важких умовах ц? люди, як? втратили все ? майже втратили життя, все одно творять прост?р для краси, для чогось позитивного».
«Сумно бачити, що вс? ц? люди там живуть, – дода? черниця, – адже вони з дня на день втратили св?й д?м ? не знають, коли зможуть жити в нормальних умовах, ? часто ми не зна?мо, як ?м допомогти. Проте, як на мене, для них важливо, щоб поруч був хтось, хто ?х може вислухати, вв?йти в ?хню ситуац?ю ? сп?вчувати. ? це те, для чого я там. Це непросте завдання, оск?льки це вимага? часу та зусиль, але це моя м?с?я, мо? служ?ння: вислухати та допомогти чим можемо».
