杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

Контраст – таким словом опису? св?й досв?д подорож? з Харкова до Риму ?пископ Павло Гончарук, ординар?й Харк?всько-Запор?зько? д??цез?? РКЦ, який в?д 1 до 8 вересня 2022 р. брав участь у формац?йному курс? для нововисвячених ?пископ?в, що проходив в прим?щенн? папського ун?верситету Regina Apostolorum. «Для мене не звично бачити, як люди тут спок?йно ходять по вулиц?, – д?литься в?н, – як все вноч? осв?тлю?ться ? в неб? спок?йно л?тають л?таки». М?сто, де в?н живе, щодня обстр?люють, ракети падають на в?дстан? 100-200 метр?в в?д ?пископсько? кур??, а одного разу касетна м?на впала на ?? дах, утворивши отв?р д?аметром майже одного метра та багато маленьких д?рок. «Мен? знадобилося ш?сть годин, щоб позаклеювати вс? менш? д?рки», – каже в?н. Дякувати Богу, не було жертв серед персоналу кур?? та с?мей, як? там сховалися.

В?йна всередин?

Силу цього контрасту ?пископ Гончарук в?дчува? не лише навколо себе, а й усередин?: «Людина, яка через деякий час вперше залиша? територ?ю, що зазна? обстр?л?в, пережива? особливий досв?д, тому що людська псих?ка ? весь орган?зм мають сво? механ?зми, – поясню? ??рарх, який перед тим, як стати ?пископом у 2020 роц?, також був в?йськовим капеланом. – Першу н?ч людина спить спок?йно, а в другу-третю починаються кошмари: прокида?ться в?д сильного в?дчуття страху смерт?. Наступн? ноч? сняться страшн? картини в?йни: танки, вибухи тощо, але пот?м наста? спок?й. Це в?дбува?ться тому, що коли людина довго перебува? в умовах пост?йно? небезпеки, то через деякий час людський розум почина? блокувати емоц??, придушувати в?дчуття страху, ? як т?льки людина залиша?те це м?сце, все почина? поступово виходити назовн?».

Досв?д краси Церкви

Для 44-р?чного ?пископа цей в?зит до Риму став першим п?сля його призначення ординар??м Харк?всько-Запор?зьким. В?н був вражений к?льк?стю учасник?в курсу з усього св?ту – 152 ?пископи лише на перш?й сес??. Разом з ?ншими в?н був на ауд??нц?? у Папи Франциска. «Мене дуже вразила простота Папи, його почуття гумору, його глибок? в?дпов?д? на запитання ?пископ?в та його коментар?, – зазначив в?н. – ? я також бачив, що його турбу? Укра?на ? в?н насправд? ор??нту?ться, що в?дбува?ться в Укра?н?». Усе це дозволило молодому ?пископов? пережити досв?д Церкви, «реально?, велико? ? прекрасно?, але водночас страждаючо? та вразливо?, залежно в?д рег?ону та ситуац??», тобто, досв?д р?зноман?тност? в ?дност?.

Вишк?л, приготований життям

Для ?пископа Павла Гончарука життя приготувало дуже суворий вишк?л: п?сля його призначення у с?чн? 2020 року почалася пандем?я, а ще через два роки спалахнула повномасштабна в?йна. Ц? под?? кристал?зують його сприйняття свого покликання як ?пископа: «Я зрозум?в, що, насамперед, я повинен бути поруч ?з людьми ? намагатися зрозум?ти, як я сьогодн? можу бути з Богом, що мен? допоможе бути з Ним, що я можу зробити, щоб бути в?рним Йому ? робити те, до чого В?н мене кличе». ??рарх п?дкреслив, що величезна к?льк?сть орган?зац?йних ? практичних питань, як? постали як п?д час пандем??, так ? п?д час в?йни, допомогли йому краще зрозум?ти, що ? найважлив?шим, який сенс того, що в?н робить, яка його ?дентичн?сть як людини, як християнина ? як ?пископа.

«Той факт, що це сталося на початку мого ?пископського служ?ння, – каже в?н, – допомогло мен? не п?ддатися спокус? другорядних ? неважливих справ ? зосередитися на основному ? найц?нн?шому. Стало очевидним, наск?льки все ? нестаб?льним, у цьому зовн?шньому св?т? ?сну? велика ?люз?я справедливост?, ?люз?я безпеки, стаб?льност?. Все, окр?м нашого внутр?шнього фундаменту, позначене тимчасов?стю ? непост?йн?стю. Наприклад, храми, як? ми почали будувати, розбит?, ?нший монастир пошкоджений, в один ?з населених пункт?в, де ми хот?ли будувати, зайшли рос?йськ? в?йська. Одного вечора мен? зателефонували ? сказали, що треба ви?жджати, бо до ранку Харк?в мали оточити: ? ми вс? стояли ? не знали, що з собою брати, бо все здавалось таким неважливим... Отже, ми пережили дуже глибоку переоц?нку всього».

Мит? прийняття р?шень

Слухаючи вс? ц? драматичн? под??, як? ?пископ пережива? у Харков? разом з його мешканцями, виника? запитання: «Яким ? критер?й для прийняття р?шення про те, щоб залишати м?сто?». «До т??? пори, доки можна буде служити, допоки будуть люди, я залишаюся. Для людей також дуже важлива сама присутн?сть ?пископа – в?дпов?да? в?н без вагань. – Коли вс? люди ви?жджають, то мен? нема сенсу залишатися. Найважч? моменти – це коли почина?ться обстр?л ? ти в пост?йн?й напруз?, чекаючи, що зараз може потрапити в тебе. Тому ?сну? пост?йна небезпека смерт?, але поки я можу виконувати свою м?с?ю, то залишаюся. ? я не можу н?кого змусити залишитися з? мною».

Владика Павло розпов?в ще один еп?зод, коли йому пов?домили, що треба ви?жджати, бо наближаються рос?йськ? в?йська. На той час у кур?? з ним були канцлер отець Григор?й та його сестра, яка працю? на кухн?. Владика сказав, щоб вони ви?жджали першими, бо отець Григор?й не водить автомоб?ль ? тому в?н би не зм?г ви?хати в останн?й момент. «Я сказав йому, що залишаюся ? якщо вже буде дуже небезпечно, то знайду спос?б, як ви?хати, – розпов?да? ?пископ, – тим б?льше, що також був в?йськовим капеланом ? мен? буде легше самому вирватися з небезпечно? ситуац?? чи з оточення. Отець Григор?й постояв хвилину ? сказав: “Я не залишу тебе самого. Я теж залишаюся”. Дякуючи Богу, небезпека минула ? н?кому не довелося ви?жджати».

Потр?бно буде загоювати багато ран

Церква в Укра?н? перебува? поруч з? сво?м народом у цьому безпрецедентному випробуванн?, ? вона повинна буде супроводжувати його також ? п?сля зак?нчення в?йни. ?пископ Харк?всько-Запор?зький усв?домлю?, що виклик?в буде багато: проблеми, пов’язан? з пережитою травмою, розд?лен? с?м’?, багато вд?в, сир?т, ?нвал?д?в, травми солдат?в, як? повертаються додому ? яким важко вирвати в?йну з? сво?? душ?, втрата житла та прац?, конфл?кти в родинах, як? опинилися на р?зних сторонах фронту. «?сну? також питання прощення, питання болю, який ? насл?дком втрати – зазнача? ?пископ Гончарук. – Питання про те, як знайти в соб? силу простити, що не означа? забути, але бажати того, що ?сус на хрест? хот?в для тих, як? Його роз?п’яли. Тому ми повинн? допомогти в?рним дивитися на все, що з ними сталося, очима Христа, бо т?льки таким чином вони зможуть уникнути того, аби той б?ль ? ненависть, яка ма? п?дстави, не знищили само? людини ? щоб людина не втратила свою г?дн?сть». Все сусп?льство, за словами владики Павла, матиме завдання в?дбудувати кра?ну з цих ру?н, ? не ст?льки в?д ф?зичних, ск?льки в?д ру?н людських стосунк?в. «Але я впевнений, – дода? в?н, – що якщо ми дозволимо Богов? д?яти ? якщо ми будемо керуватися Його запов?дями, як? ? справедливими, то це допоможе нам любити, тому що без справедливост?, без пошуку ?стини й називання правди, якою б вона не була, неможливо любити».