Отець Ладнюк: капелан повинен мати сильну в?ру ? любити кожну людину
Св?тлана Духович – Ватикан
«Ви сво?м життям ? сво?ю геройською позиц??ю ? видимим знаком присутност? невидимого Бога нав?ть там, де сьогодн? пану?, на жаль, смерть, де в?йна хоче вкрасти в людини право на життя», – цими словами 22 липня 2022 р. до в?йськових капелан?в звернувся у сво?му щоденному в?деопосланн? Глава УГКЦ Блаженн?ший Святослав Шевчук. Серед тих, до кого звернен? ц? слова, – священик салез?янин отець Олег Ладнюк, який в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News розпов?в про якост?, як? повинен мати капелан в час в?йни, про труднощ? та особливост? такого служ?ння.
Що потр?бно, щоб бути капеланом
В?дпов?даючи на запитання про те, як? якост? повинен мати священик, щоб бути в?йськовим капеланом у час в?йни, отець Олег Ладнюк, СДБ, не замислюючись, в?дразу перерахову? к?лька, бо сво? служ?ння в?йськового капелана в?н розпочав ще у 2014 роц?: спочатку пров?в з в?йськовими на Луганщин? один м?сяць, а пот?м були регулярн? к?лькатижнев? в?дв?дини в?йськових на велик? свята.
Виявля?ться, список необх?дних якостей немалий, але так? вимоги виправдан?, зважаючи на серйозн?сть ситуац?й, у як? можуть потрапляти капелани. «По-перше, сл?д мати хоч трохи в?йськового досв?ду, – п?дкреслю? в?н, – по-друге – певний медичний досв?д, бо бувають р?зн? поранен?; сл?д бути добрим психологом, щоб сп?лкуватися як з цив?льними, так ? з в?йськовими: це не ? параф?яльне життя, коли до тебе просто приходять люди на параф?ю, розум?ючи, куди вони прийшли. Тут ти нер?дко сп?лку?шся з людьми, як? нав?ть не розум?ють рол? капелана, але часто п?дходять також ? хлопц?, як? знають, що ?м потр?бен капелан. Наступна р?ч: треба мати сильну в?ру, бо мене дуже часто питають про те, чи бачачи ц? вс? смерт? й руйнування, я не втратив в?ру. Наступне – це любов, бо якщо в тоб? промовля? любов до цих людей, – як в?йськових, так ? цив?льних, – з якими ти працю?ш, то ти можеш робити д?йсно величн? справи. ? якщо ти не ма?ш ц??? любов?, то ти це закинеш ? скажеш: “Боже, я прийшов до в?йськових, а до мене на Службу Божу н?хто не прийшов”. ? потр?бно бути також досить моб?льним священиком, який пост?йно готовий зм?нювати м?сця дислокац??, ? здатний просити про допомогу в ус?х».
Свою салез?янську формац?ю отець Олег пройшов у п?вн?чно?тал?йському м?ст? Тор?но, де також працював у р?зних оратор?ях. В?н зазнача?, що в тепер?шньому служ?нн? ця формац?я дуже допомага?, бо ?хня харизма – це праця з д?тьми та молоддю, «а в?йськов? – це часто т? ж д?ти». Окр?м того, салез?яни прид?ляють велику увагу заняттю спортом, а в час в?йни це дуже важливо. Салез?янин додав також, що в ?тал?йських оратор?ях в?н навчився сп?лкуватися ? ставитися без упереджень до представник?в р?зних рел?г?й.
До цього н?коли не звикнути, тому треба молитися
Незважаючи на те, що досв?д допомага? передбачати численн? виклики, як? щодня ставить в?йна, ? усв?домлення власних ресурс?в для ?х подолання, в капелана-салез?янина ? моменти, коли йому потр?бно зупинитися ? в?дновити духовн? сили, щоб не “вигор?ти”. «Коли я бачу вс? ц? страждання, всю цю розруху, це важко психолог?чно, – д?литься в?н. – Часто п?сля перебування в м?сцях бойових д?й, де можна побачити все, що завгодно, все, що можна лише соб? уявити, я мушу психолог?чно в?д?йти, ? тому починаю молитися, шукаю спок?й, в?льний день, для того щоб знову вийти на м?й попередн?й р?вень. Це дуже важко. На жаль, я бачив, що багато волонтер?в просто “перегоряли”. Ми священики ма?мо ту перевагу, що ми ма?мо молитву, яка ? певною “п?дзарядкою”, а той, хто далекий в?д молитви, на жаль, може вигор?ти».
Багатогранне служ?ння в?йськових капелан?в
Слухаючи розпов?дь отця Олега про те, як в?н тепер зд?йсню? сво? служ?ння, ста? зрозум?лим, що в?н робить набагато б?льше в?д того, що входить до його формальних обов’язк?в в?йськового капелана. Оск?льки нема? можливост? в?дправляти для в?йськових Службу Божу на передов?й, священик в?дправля? ?? тод?, коли в?йськов? перебувають на певн?й в?ддал? в?д фронту. Час в?д часу хтось ?з в?йськових телефону? до отця Олега ? просить при?хати, щоб поспов?дати ? запричастити. Також через капелана родич? передають в?йськовим деяк? реч?. Кожна зустр?ч на передов?й – це нагода для священика поговорити ?з захисниками, надати ?м духовну п?дтримку, «щоб люди побачили, що ? Бог, Який ? поруч, Який ?х не покинув».
Ще один аспект д?яльност? в?йськових капелан?в, за словами нашого сп?врозмовника, поляга? в тому, що вони привозять медикаменти до госп?тал?в на передов?й. Капелани допомагають також у перевезенн? легких поранених до в?ддален?ших заклад?в л?кування. Кр?м того, вони допомагають цив?льним, з якими, на жаль, як п?дкреслив отець Олег, на передов?й мало хто працю?. «Зрозум?ло, що йде в?йна, – додав в?н, – ? ? мало людей, як? готов? це робити. А в?йськов? дов?ряють капеланам ? просять допомогти цив?льним, яким сам? не можуть допомогти, бо вони воюють». Завдяки так?й сп?впрац?, салез?янам вда?ться привезти допомогу людям, як? або не хочуть ви?жджати, або не можуть, бо мусять оп?куватися хворими людьми, господарством чи домашн?ми тваринами. Священики також евакуюють тих, хто готовий до цього. Загалом в?д початку в?йни вони вивезли з Луганщини понад 500 ос?б.
Чутлив?сть до переживань д?тей та молод?
Серед тих, кого отець Олег евакуював на початку повномасштабно? в?йни, були також ? д?ти, батьки яких не могли ви?хати в?дразу. Оск?льки вони добре знали священика, то дов?рили йому сво?х д?тей, а п?зн?ше також до?дналися до них. У ц?й ситуац?? священиков? став у пригод? його багатор?чний досв?д прац? з молоддю та д?тьми. «Коли я ?х вивозив, я не “л?з” ?м в душу, бо розум?в, що в той момент вони переживають величезну трагед?ю», – зазнача? в?н. «Але коли ми вже при?жджали в нашу салез?янську обитель в Дн?пр?, – пригаду? отець Олег, – вони с?дали ?сти, ? т?льки тод? д?ти починали плакати. Тобто, я ?м дав прост?р пересилити власн? емоц??, все обдумати, а пот?м, коли ми вже були на мирн?й територ??, – також ? поплакати. Цей досв?д мен? показав, що не треба з перших хвилин “л?зти” дитин? в душу, а просто дати ?й можлив?сть залишитись сам?й собою, а пот?м вона вже почне ? плакати, ? говорити».
