Васил?яни в Брюховичах про служ?ння переселенцям: св?дчення наближа? до Бога
Св?тлана Духович – Ватикан
Посеред зелен? Брюхович, що у передм?ст? Львова, Васил?анський Чин Святого Йосафата ма? монастир ? сем?нар?ю, де живуть ? навчаються понад 50 монах?в, б?льш?сть з яких сем?наристи, таким чином, це найб?льший монастир Укра?нсько? Греко-Католицько? Церкви. Окр?м васил?ян, сем?нар?ю в?дв?дують також члени ?нших згромаджень. «В?йна поставила перед нами нов? виклики», – зазначив в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану - Vatican News отець Пантелеймон Троф?мов, ЧСВВ, ?гумен монастиря та Ректор Васил?янського ?нституту ф?лософсько-богословських студ?й. Окр?м навчального процесу, який не припинявся, та душпастирсько? оп?ки в?рними, як? останн?ми м?сяцями дедал? част?ше в?дв?дують ?хн?й храм, ченц? розпочали нове служ?ння: вони приймають переселенц?в, як? продовжують прибувати ?з зон бойових д?й чи з територ?й, окупованих рос?йськими в?йськовими.
Один ?з нових виклик?в – прийняття переселенц?в
Отець Пантелеймон пригаду?, що вже в перший день в?йни в?н з?брав ус?х сво?х сп?вбрат?в, щоб п?дтримати одн? одних та подумати разом, як пристосувати життя сп?льноти до нових обставин. За його словами, у перш? дн? ситуац?я була дуже невизначеною, ? деяк? брати потребували б?льшо? п?дтримки з боку ?нших. «Я теж, як ректор, в?дчув у перший м?сяць в?йни, що мушу проводити б?льше часу, н?ж зазвичай, з? сво?ми сп?вбратами, щоб розд?лити ?хн? хвилювання».
Найб?льшим викликом було ? залиша?ться прийняття б?женц?в. Ще до 24 лютого, коли говорилося про можлив?сть вторгнення, представники м?сько? ради звернулися до отц?в Васил?ан з Брюхович?в ?з запитаннями, чи вони були би готов?, у раз? потреби, прийняти б?женц?в. «Вже на другий день в?йни до нас масово за?жджали люди», – розпов?да? отець Пантелеймон. Перш? були з Ки?вщини та Харк?вщини. Найб?льша к?льк?сть людей, яких васил?яни одночасно приймали у Брюховичах, становила 170.
П?сля в?дступу рос?йських в?йськ з Ки?вщини, мешканц? ц??? област? почали повертатися додому, а на ?хн? м?сце прибули переселенц? з того ж рег?ону, де народився ? вир?с отець Пантелеймон Троф?мов: з Донбасу. Тепер васил?яни у Брюховичах приймають 130 ос?б. Понад 30 з них ? в?рними параф?? в Зван?вц?, Донецько? област?, де ? один ?з васил?янських монастир?в, ? тому вони в?дразу включилися в душпастирську д?яльн?сть на новому м?сц?.
Ус?м переселенцям тут пропонують безкоштовне харчування, житло, прання пост?льно? б?лизни, засоби особисто? г?г??ни, медикаменти. Ченц? пропонують переселенцям долучатися до допомоги у побут? й орган?зовують для них чергування. Священик розпов?в, що у перш? два тижн?, в?н мав сумн?ви щодо того, чи вони впораються з такою к?льк?стю людей, бо не отримуючи жодно? допомоги в?д держави, васил?яни могли розраховувати лише на власн? ресурси: допомога в?д благод?йник?в з-за кордону, а зокрема, в?д ?пископсько? Конференц?? США й асоц?ац?? L'?uvre d'Orient (Справа Сходу), над?йшла п?зн?ше.
«Ми хочемо, щоб перебування в нашому монастир?, – наголошу? ?гумен, – стало для переселенц?в нагодою для того, аби наблизитися до Бога». Деяк? б?женц? ? православними, ?нш? проголошують себе нев?руючими, ще ?нш? мають певн? упередження до католик?в. Священик поясню?, що вони не хочуть ?м щось нав’язувати, а створюють можливост? для отримання знань через р?зн? тематичн? зустр?ч? та навчальн? курси. «Кр?м того, – дода? в?н, – нав?ть через звичайне щоденне сп?лкування з нашими отцями ? братами вони мають нагоду б?льше п?знати життя Церкви ? д?знатися щось про Бога».
З ц??? конкретно? потреби народилася ?дея нового проекту на баз? Васил?янського монастиря в Брюховичах: на початку липня Ком?с?я УГКЦ у справах монашества започаткувала тут Духовну порадню, де дух?вники та психологи надають безкоштовну фахову допомогу не лише переселенцям, але й ус?м, хто ?? потребу?.
Отець Пантелеймон наголошу?, що гостинн?сть вони гарантують вс?м, незважаючи на конфес?йну приналежн?сть чи мову, якою сп?лкуються переселенц?. «Основне, я завжди прошу ?х, – каже в?н, – щоб вони ставилися з пошаною до монастиря, до член?в нашо? сп?льноти та одн? до одних».
Не через нав'язування
Отець Пантелеймон покинув р?дну Донеччину ще у 2001 роц?, коли вступив до Чину. “Частина мого життя, проведена в Донецьку – зазнача? в?н, – допомага? мен? б?льше розум?ти тих людей, наприклад, у питаннях мови, у ?хньому ставленн? до в?ри та Церкви». ?гумен розпов?да?, що тут, на заход? Укра?н?, дехто ?нод? не розум?? ментал?тету мешканц?в сходу кра?ни ? радить йому спонукати переселенц?в одразу пристосуватися до м?сцевих звича?в. На ц? претенз??, як зазначив священик, в?н в?дпов?да?, що людям, як? втратили все – роботу, дом?вку, близьких – ? не знають, що на них чека?, ми не можемо додавати ще один тягар ? завдавати б?льше болю.
«Я також переконаний, – наголошу? в?н, – що ?дея, зг?дно з якою ми можемо насильно наблизити когось до Бога, ? провальною вже в?д самого початку». Натом?сть, як поясню? отець-васил?янин, через наше християнське ставлення ми повинн? створювати людям нагоду для того, аби вони подивитися на сво? життя ? на життя ?нших з ?ншо? точки зору, замислитися над сенсом життя та шукати в?дпов?дь на запитання: «Чому вони так поводяться з нами?» «Бо з точки зору св?тського думання, – п?дкреслив в?н, – ми не ма?мо жодного зиску в?д нашого служ?ння. ? ми ставимося до них таким чином, тому що ми в?руюч? й християни».
Отець Пантелеймон Троф?мов д?литься, що до нього як до душпастиря люди звертаються тепер з такими питаннями, як “Де Бог? Чому В?н допуска? страждання? Чому страждають сотн? тисяч безневинних людей?”. В?н зазнача?, що шукати в?дпов?д? на ц? запитання ? важливим як для нього особисто, так ? для того, щоб дати в?дпов?дь ?ншим. «Питання “Чому?” “Чому так?” не ма? в?дпов?д?, – зауважу? в?н. – Можна т?льки сказати, для чого Бог це для нас допуска? ? яка може бути наша постава. Вс? ц? ситуац??, якщо ми д?йсно дивимося на них очами, в?ри можуть стати шляхом нашого спас?ння. Якщо ми не знев?рю?мося, не закрива?мося на Бога, якщо В?н не ста? об’?ктом наших звинувачень ? ми не бачимо в Ньому причину всього, що ко?ться, тод? приходять ц? вс? в?дпов?д?. Вони не ? загальними, а окремими для кожно? конкретно? ситуац??. Господь да? тод? допомогу в?дпов?сти на кожний виклик. Але головна в?дпов?дь така: якщо ми правильно сприйма?мо ? намага?мося почути цю в?дпов?дь в?д Бога, це ста? нагодою для нашого освячення».
