Зарваниця: духовна перлина в?дкрива? об?йми для переселенц?в ? зц?лю? рани
Св?тлана Духович – Ватикан
«Ми робимо все можливе, щоб переселенц?, як? прибувають сюди, не замикалися в соб?, не опустили рук, але щоб в?дчували, що в ц?й трагед??, у ц?й б?д? вони не сам?, ?х н?хто не залишив, ? що Церква простяга? ?м свою руку», – зазнача? о. д-р ?ван С?чкарик, священик Терноп?льсько-Збор?всько? Архи?парх?? УГКЦ, розпов?даючи про прийняття переселенц?в у Мар?йському духовному центр? «Зарваниця», одному ?з найв?дом?ших не лише в Укра?н?. Саме тут, 25 березня, у день, коли Папа Франциск посвятив людство, зокрема Укра?ну та Рос?ю, Непорочному Серцю Мар??, Глава Укра?нсько? Греко-Католицько? Церкви Блаженн?ший Святослав Шевчук промовив т? сам? слова акту посвячення, ?днаючись через трансляц?ю з базил?кою Святого Петра в Рим? та з ?ншими санктуар?ями св?ту. 31 травня духовенство та в?рн? з?бралися в цьому храм? для того, щоб при?днатися до молитви Вервиц? за мир, яку Папа Франциск очолив у Папськ?й базил?ц? Санта-Мар?я-Маджоре.
? якщо перед в?йною Зарваниця приймала велику к?льк?сть паломник?в, щоб запропонувати ?м духовну поживу, то за останн? чотири м?сяц? це м?сце розкрило сво? об?йми для вс?х, хто вт?ка? з? сходу, п?вноч? та п?вдня Укра?ни – тих частин, як? найб?льше постраждали в?д рос?йського вторгнення. Понад 500 ос?б знайшли тут прихисток: одн? залишилися на довше, ?нш? через короткий час продовжили подорож на зах?д кра?ни чи за кордон.
«Дякувати Богу, Терноп?льсько-Збор?вська Архи?парх?я ма? два реколекц?йн? будинки, як? були в?ддан? Церквою для соц?ального служ?ння потребуючим, – розпов?да? отець ?ван. – А 29 травня ще одна важлива под?я в?дбулася в Духовному центр?: посвячення в?дновленого третього реколекц?йного будинку. Тому що, як бачимо, бойов? д?? не зупиняються, люди ви?жджають з тих територ?й ? ?х потр?бно десь приймати». Священик зазначив, що тут переселенцям пропонують житло, харчування, одяг, медикаменти. При необх?дност?, також викликають л?кар?в, а коли ? якась складн?ша ситуац?я, то везуть хворих до найближчих л?карень, або до Тернополя.
«На самих початках було надзвичайно важко, – зазнача? отець-доктор, – тому що люди, як? прибували, перебували в шоковому стан?. Вони втрачали все, вони не знали що в?дбува?ться, ? на початку нав?ть не йшли на контакт. Тому найперше, що вони потребували – це десь бути, в щось одягнутися, пол?куватися, бо перед тим вони перебували в п?двалах, тому деяк? мали простуду або ?нш? захворювання. ? потр?бно було приблизно тиждень часу, щоб вони хоча б зор??нтувалися, що сталося в ?хньому житт?. Аж п?сля тижня часу вже можна було залучати священик?в, психолог?в, як? могли налагодити з ними певний контакт для того, щоб людина не закрилася в соб?, не опустила рук, але щоб могла зрозум?ти, що в ц?й трагед??, в ц?й б?д? вона не сама, ?? н?хто не залишив, Церква ?й простяга? свою руку».
«Я при?хала сюди з двома д?тьми 10 ? 13 рок?в, – розпов?да? Олена ?з Запор?жжя. – Ми майже тиждень сид?ли у бомбосховищ? в холод?, ми спали у взутт?, в одяз?, було дуже страшно». Олена додала, що вони добиралися чотири дн?, бо стояли велик? черги машин. ?жа ? вода зак?нчувалися, а магазини були закрит?. У зах?дн?й Укра?н? вони н?кого не знали ? вже в дороз? зв’язалися ?з Духовним центром в Зарваниц? ? ?м сказали, що можуть ?х прийняти. «Наш?й радост? не було меж, – д?литься вона. – Коли ми сюди при?хали, це було п?в дванадцято? ноч? 6 березня. ? тут л?с, церква…я не пов?рила, що таке може бути. Прийшли сем?наристи, ?х було приблизно десять, ? вони нас приймали. Я н?коли не забуду ту любов, з якою вони нас приймали».
Зарваниця завжди була в?дкрита для паломник?в р?зних конфес?й. ? тепер також гостинн?сть пропонують вс?м, хто цього потребу?. «Оце прийняття не робиться штучно, – каже о. ?ван С?чкарик, – бо ми сп?вчува?мо, ми сп?встражда?мо, ми вс? ? д?ти одного народу». Тут на безпосередньому досв?д? переселенц? мають змогу в?дкрити для себе, що це святе м?сце. Для них орган?зовують р?зн? навчальн? курси, по?здки та екскурс??, а щоб допомогти ?м в?двол?ктися в?д гн?тючих думок про те, що вони втратили все: р?дних, д?м, роботу, засоби до життя. «Ми бачимо, що в?йна у надзвичайно брутальний спос?б нищить людськ? дол?, – п?дкреслю? священик. – Тому психологи та священики намагаються допомогти ?м пережити цей драматичний момент ? заново в?дкрити для себе, що життя трива?, ? над?я ? що Бог через певних ос?б, через певн? обставини надал? провадить нас в житт?». За словами отця ?вана, важливо, щоб ц? люди «змогли побачити Церкву не лише у “формат? Отче наш ? Богородице Д?во”, але й зрозум?ли, що Церква – це мати, яка служить ? по-р?зному допомага?».
«Я тут уже три м?сяц?, – веде дал? Олена, – ? цей досв?д допом?г мен? зрозум?ти, що насправд? ? важливим у житт?: людськ? стосунки, доброта, любов, яку нам тут показали ? яко? я н?коли ран?ше не бачила. Тут ми багато чого навчилися. Я також знову в?дкрила для себе ц?нн?сть прац? на земл?: мен? подоба?ться садити кв?ти, на що ран?ше не знаходила часу. ? ц? зовс?м молод? сем?наристи з великою повагою говорять як з нами, так ? м?ж собою».
Греко-католицький священик зазначив, що деяк? б?женц? брали участь у Вервиц? за мир п?д час прямого включення з базил?ки Санта-Мар?я Маджоре в Рим?. Деяк? пари вир?шили взяти шлюб, ?нш? похрестили сво?х д?тей, пройшовши перед тим в?дпов?дне приготування. «? вони тод? усв?домили варт?сть стосунк?в, варт?сть життя, варт?сть Божого благословення, – наголошу? в?н. – ? властиво, перебування у святому м?сц? допомага? ?м не лише отримати житло, засоби г?г??ни ? певн? кошти, але властиво, мати можлив?сть бути доторкнутими Божою любов’ю через служ?ння, яке ми можемо запропонувати».
«Я при?хала з Харкова з двома д?тьми та трир?чним онуком, – розпов?да? Оксана, – я тут почуваюся добре, це м?сце л?ку? душу. Але, з ?ншого боку, болить душа за всю Укра?ну ? за наше м?сто, яке майже чотири м?сяц? безперервно обстр?люють». «В цих часах кожна людина ма? страх, ? це ? природньо, – наголошу? отець ?ван С?чкарик, який здобув ступ?нь доктора б?бл?йного богослов’я в Папському Григор?янському Ун?верситет? (Рим). – Сам Христос плакав, коли помер Лазар. Сам Христос виявляв Свою людську природу, коли молився в Гетсиманському сад?, бо розум?в на що ?де. Але тод? Божа природа промовляла: “Господи, хай не моя, а Твоя буде воля”. ? властиво, ми як християни, люди в?ри, принаймн? прагнемо ними бути, бо отримали запоруку спас?ння через Та?нство Хрещення, усв?домлю?мо один дуже важливий момент, який досв?дчив Мойсей, прийшовши до Червоного моря: тут море, там в?йсько фараона – к?нець, тобто, нема виходу». Богослов п?дкреслив, що християни – це люди, як?, бачачи складну ситуац?ю, яка зда?ться безвих?дною, здатн? через в?ру промовити у молитв?: «Господи, але я все одно в?рю, що нав?ть з ц??? безвих?дно? ситуац?? Ти допоможеш нам вийти ? спастися». «Тому так важливо в?дчувати через молитву, яка звершу?ться ? промовля?ться у в?р?, цю живу присутн?сть Бога в житт? нашому, – поясню? священик, – бо нема? н?чого випадкового: Бог провадить ?стор??ю, ? ми дов?ря?мо Йому наше життя. ? тому, коли в?дчува?мо, що Бог ? з нами, В?н нас провадить, це означа? що людина ма? над?ю, ? тод? людина прагне робити щось для ?нших. Ск?льки людей для себе в?дкрили, що нав?ть в цих драматичних под?ях вони можуть щось робити, служити, допомагати, нав?ть щось маленьке, що перероста? у щось б?льше ? ста? величним ? дуже потр?бним».
«Т?льки у св?тл? Божого Провид?ння я можу пояснити соб? те, що ми потрапили саме сюди, – каже Жанна, яка також прибула з Харкова, – тому що п?сля тижня, проведеного у п?двал?, п?сля ав?аудар?в ? обстр?л?в, ми зовс?м не знали, куди ?хати. Дякувати Богов?, тепер ми в такому м?сц?, де нас прийняли з любов’ю та п?клуванням. Оця любов до ближнього вона такою ? ? насправд?: так вона ? зд?йснилася стосовно нас».
У часи страждання богослов-б?бл?ст радить читати псалми або ?стор?ю Праведного Йова. В?н пригаду? також новозав?тну розпов?дь про те, як Христос врятував апостола Петра, що потопав у водах Галилейского моря ? короткою молитвою-криком скрикнув: «Господи, рятуй мене». «? Господня рука простягнулася до Петра ? в?н не потонув, – зазнача? отець ?ван. – Тому та Господня рука сьогодн? також простяга?ться нам через сол?дарн?сть: що ми не ? наодинц?, св?т нам допомага?, ?нш? люди нам допомагають. Але, властиво, ? в?дчуття, що ми не сам?, бо також допомага?мо одн? одним». В?н пригадав Послання до Римлян, в якому апостол Павло навча?, що «ми сильн? мусимо нести немоч? ?нших, а не соб? догоджати, бо й Христос соб? не догоджав» (пор. Рим. 15, 1-3).
Багато людей в Укра?н? переживають велик? страждання: втрату р?дних, близьких, велик? ф?зичн? ? духовн? рани. Дуже важко п?днятися п?сля пережитих страждань. Не завжди вда?ться знайти р?вновагу м?ж тим, щоб реально дивитися на под?? ? зберегти над?ю ? в?ру. «Чимало людей, як пояснив о. д-р ?ван С?чкарик, вт?кають у як?сь фантаз??, чи сво? створен? внутр?шн? св?ти, в яких перебувають, тому що хочуть в?дмежуватися, не хочуть дал? перебувати в тих драматичних под?ях ? в такий спос?б шукають соб? певного полегшення. Натом?сть, християнство у вс?й сво?й практиц? життя допомага? нам пережити ц? обставини». Священик додав, що на кожному католицькому храм? ми бачимо хрест. ? це означа?, що наше життя – це випробування, пройшовши через як? людина ма? стати кращою. ? тому християни, за його словами, це т? люди, як? не т?кають в?д труднощ?в, але достойно ?х зустр?чають. До цього Церква готу? на р?зних р?внях: духовному, ?нтелектуальному, ? також соц?альному. Говорячи про соц?альний вим?р, в?н п?дкреслив, що при кожн?й параф?? ?снують численн? волонтерськ? центри, де людина окр?м сво?? молитви, може пожертвувати свою працю. Християнство, як п?дкреслю? отець ?ван, завжди допомага? людин? вижити, прямувати вперед ? також допомагати ?ншим.
