杏MAP导航

Andrea Tornielli - Ватикан

«?дея про “втечу в чисту доктрину” мен? зда?ться зовс?м нереал?стичною». Богослов Йозеф Ратц?н?ер, вислужений Папа, в?дпов?в на письм? на запитання н?мецького часопису «Herder Korrespondenz», ? як зда?ться, знову стара?ться позбутися зац?кавлених кл?ше, понав?шуваних на нього. В одному з уривк?в ?нтерв’ю, на якому майже н?хто з коментатор?в ? поширювач?в не зупиня?ться, Венедикт XVI стверджу?: «Передус?м, в?руючий – це людина, яка ставить запитання, людина, яка пост?йно повинна знаходити д?йсн?сть ц??? в?ри всередин? та всупереч гн?тючим реальностям щоденного життя. В цьому сенс? думка про “втечу в чисту доктрину” мен? зда?ться абсолютно нереал?стичною. Доктрина, що ?сну? лише як сво?р?дний запов?дник, в?докремлений в?д щоденного св?ту в?ри та його вимог, представлятиме деякою м?рою в?дмову в?д само? ж в?ри. Доктрина повинна розвиватися у в?р? та на ?? основ?, а не прямувати паралельно з нею».

Слова Папи-емерита, як можна переконатися з подальшо? частини ?нтерв’ю, показують обличчя Церкви, яка промовля? ?з серцем ? духом, бо Церква, яка промовля? лише сво?ю доктринальною оф?ц?йн?стю чи функц?ональн?стю сво?х структур, в?ддаля? зам?сть того, щоб приваблювати.

Вже 2001 року в книз?-?нтерв’ю з Петером Зевальдом «Бог ? св?т» тод?шн?й кардинал-префект Конгрегац?? в?ровчення стверджував: «Природа в?ри не ? такою, що в певний момент можна сказати: я маю в?ру, ?нш? н?… В?ра залиша?ться шляхом. П?д час усього нашого життя вона залиша?ться шляхом, а тому вона завжди перебува? п?д загрозою та в небезпец?. Й корисним ? те, що в цей спос?б вона уника? небезпеки перетворитися в ман?пулятивну ?деолог?ю. Ризику закам’ян?ти та вчинити нас нездатними розд?лити роздуми та страждання ?з братом, який сумн?ва?ться та ставить запитання. В?ра може дозр?вати лише м?рою того, як зносить, бере на себе, на кожному етап? життя, тягар туги та силу нев?рства, та, врешт?, переходить через них, щоб знову стати можливою у нов?й епос?».

Ц? слова Венедикт XVI, Папа «Притвору язичник?в», повторив п?д час д?алогу з журнал?стами на борту л?така, яким 26 вересня 2009 року лет?в до Праги, нагадуючи про те, що нев?руючий ? в?руючий потребують один одного. ? що «католик не може вдовольнятися тим, що ма? в?ру, але повинен ще б?льше перебувати в пошуках Бога, а в д?алоз? з ?ншими наново вчитися про Бога у ще глибший спос?б».

В?руючий, який не зна? вже все, але ставить запитання перед обличчям д?йсност? щоденного життя, в?ра, що не ? власн?стю, здобутою раз ? назавжди, але шляхом ? розвитком, далеким в?д будь-яко? втеч? в доктрину, спрощену до природного запов?дника, в?докремленого в?д св?ту. В?руючий, який потребу? запитань та сумн?в?в нев?руючого, щоб не применшити свою в?ру до ?деолог??, до схеми. Ц? теми як богослов, кардинал ? як Папа поглиблював Венедикт XVI. ? це погляд, який неодноразово знаходимо в словах його наступника Франциска. Наприклад, п?д час його розмови з? священиками та богопосвяченими особами в катедральному собор? М?лана 25 березня 2017 року, коли в?н заохотив тих, як? ?вангел?зують, почуватися в?льними в?д результат?в ? не засмучуватися викликами, як? Церква змушена переживати сьогодн?, попереджаючи, власне, про небезпеку перетворити в?ру в ?деолог?ю.

«Коли ? виклики, – сказав тод? Папа Франциск, – це добре, бо вони допомагають нам зростати. Вони ? ознакою живо? в?ри, живо? сп?льноти, яка шука? свого Господа та ма? розплющен? оч? та в?дкрите серце. Ми повинн?, радше, боятися в?ри без виклик?в, в?ри, що вважа? себе комплектованою, мовляв, б?льше н?чого не потребую, вже все здобув. Вважа? себе повною, н?би вже все було сказано та зд?йснено». «Виклики, – додавав при ц?й нагод? Папа Бер?ольйо, – допомагають нам дбати про те, щоб наша в?ра не перетворювалася в ?деолог?чну. Завжди ?сну? небезпека ?деолог?й. ?деолог?? ростуть, проростають ? зростають тод?, коли хтось вважа?, що його в?ра повна, й тод? вона ста? ?деолог??ю. Виклики рятують нас в?д закритого та визначеного мислення та в?дкривають нас на ширше розум?ння об’явлених даних».