Зчудування, адорац?я та синод
Andrea Tornielli - Ватикан
«Якщо браку? зчудування та адорац??, то не ?сну? дороги, яка веде нас до Господа. Неможливим буде також ? синод, н?чого не буде…». Слова, додан? експромтом п?д час пропов?д? на Свят?й Мес? з нагоди свята Божого Т?ла, багато говорять нам про спос?б, в який Папа дивиться на «процес», який запуска?ться в рамках наступного синоду, як також на триваюч? синодальн? дороги. В?н говорить про все те, що ? джерелом справжнього церковного шляху. Бо, як сказав Папа Франциск у т?й же пропов?д?, «потр?бно вийти з т?сно? к?мнати свого “я” та вв?йти у великий прост?р зчудування та адорац??. Й цього нам дуже не вистача?! Цього не вистача? у багатьох рухах, як? ми орган?зову?мо, аби зустр?тися, з?братися й разом обм?рковувати душпастирство».
В одн?й зам?тц?, опубл?кован?й минулого вересня в «La Civiltà Cattolica», Папа Франциск висловив судження, до якого прийшов щодо певного способу розглядати багатор?чне питання про «viri probati» та пропозиц?ю висвячувати одружених чолов?к?в, що звучала п?д час Синоду про Амазон?ю: «Там була дискус?я… багата дискус?я… добре об?рунтована дискус?я, але жодного розп?знавання, що ? чимось ?ншим, н?ж досягненням добро? та виправдано? згоди чи в?дносно? б?льшост?. Ми повинн? збагнути, що Синод ? чимось б?льшим в?д парламенту; й у цьому окремому випадку не було можливим уникнути цього динам?зму. Щодо цього питання, то це була насичена, продуктивна ? нав?ть необх?дна парламентська дискус?я, але не б?льше в?д цього».
Без зчудування (яке приходить завдяки благодат?, ? не може, що очевидно, бути накиненим), ? без адорац?? (що ? його немалозначним насл?дком), Церква з?св?тчу?ться та почина? приймати пол?тичн? та ?деолог?чн? категор??. ? тод? головною д?йовою особою вже не ? Той, без Якого н?чого не можемо, а лише стратег??, тактики, фе?рверки комун?кац?йного маркетингу, групи тиску та зв’язки з? сво?ми в?дпов?дними порядками денними, може й протиставними, але сп?льними у в?дсутност? сопричастя. Йдеться про спотворення, яке з певно? перспективи ? серйозн?шим в?д багатьох ?нших «ран» ? гр?х?в, бо спустошу? та висушу? зсередини, ставлячи на першому м?сц? не слухання Святого Духа, але наш? проекти, ефективн?сть наших структур та наших програм реформ. Це небезпека, перед якою Наступник святого Петра перестер?га? нас в?ддавна. Як нещодавно п?д час пропов?д? з нагоди П’ятидесятниц?, коли нагадував, що «Параклет утверджу? перш?сть того, щоб д?яти разом. Святий Дух в?дда? перевагу тому, щоб д?яти та приносити новизну в ц?лост?, в сп?льнот?. Якщо сьогодн? прислухатимемося до Святого Духа, то не зосереджуватимемося на консерваторах ? прогресистах, традиц?онал?стах ? новаторах, правиц? чи л?виц?: бо коли це ? критер?ями, це означа?, що Церква забула про Святого Духа. Параклет спонука? до ?дност?, до згоди, до гармон?? в?дм?нностей. В?н да? нам бачити одн? одних частинами того самого Т?ла, братами й сестрами м?ж собою. Шукаймо ц?л?сть! Ворог же прагне, аби розма?ття перетворювалося в протистояння, а тому перетворю? ?х в ?деолог??».
Якщо не вистача? зчудування та адорац??, якщо браку? слухання Святого Духа та першост? ц?лост?, то не буде синоду, як сказав минуло? нед?л? ?пископ Риму. Як максимум, хороший парламент.
