В?д радянсько? арм?? до священства: ?стор?я в?ри в т?н? режиму
Cesare Lodeserto – Кишин?в
?стор?я о. В?ктора розпочина?ться в сел? Слобода-Рашк?в в серц? невизнаного Придн?стров’я. З цього простого села походять численн? католицьк? священики, а також пок?йний архи?пископ Петро Мальчук, Ординар?й Ки?всько-Житомирський. Мешканц? села в?дзначалися живою в?рою, й це стосувалося молодого В?ктора Погребного. М?сцева громада н?коли не боялася св?дчити в?ру, нав?ть спорудивши храм без дозволу влади: це були 70-т? роки минулого стол?ття, пер?од панування комун?стичного режиму.
Виб?р стати в?йськовим, не втрачаючи в?ру
Бажання В?ктора стати священиком розбилося в день призову на в?йськову службу в радянському ВМФ. В?н залиша? р?дну Слободу-Рашк?в, як ? мр?ю посвятитися Богов?, й п?сля строково? служби ступа? на шлях в?йськово? кар’?ри, що виявилася усп?шною. Але незважаючи на в?ддален?сть в?д батьк?вщини та в?д мр?? стати священиком, в?н сам згаду?: «Мен? вдалося зберегти в?ру та повчання батьк?в, але я розпочав в?йськову кар’?ру, здобув велику пошану та висок? посади. Мо? життя зм?нилося, я познайомився з чудовою д?вчиною, яка 1970 року вийшла за мене зам?ж. Тож я приступив до в?втаря, але щоб стати добрим чолов?ком».
П?дп?льний католик
Отець В?ктор розпов?да? про труднощ?, яких зазнавав у тому, щоби по?днувати в?ру з вимогами режиму та суворою арм?йською дисципл?ною. «Одного разу, п?д час служби на П?вн?чному Полюс?, – розпов?да? в?н, – я пережив важк? хвилини, коли командири знайшли в мене ?вангел??. ?ншого разу в?дкрилося, що я брав участь в спорудженн? храму в Слобод?-Ращков?. Про це було донесено командуванню, й мене допитали. ?нод?, коли мав змогу, я в?дв?дував католицький храм, розташований навпроти прим?щень КГБ: доводилося поводитися дуже обережно, щоб мене не пом?тили. Я був п?дп?льним католиком, мен? хот?лося д?знатися, чи серед мо?х товариш?в хтось був католиком, але виявити себе не було можливо».
Щаслива с?м’я
«Мо? життя, – веде дал? о. В?ктор, – було накреслене, я любив свою дружину. В нашому подружж? народилося дво? д?тей, згодом вони одружилися, ? я став щасливим д?дусем з трьома внуками. Але мен? також випала рад?сть супроводжувати свого брата на дороз? священства».
Нарешт? свобода в?ри
З пад?нням комун?стичного режиму, життя В?ктора докор?нно зм?нилося, в?днайшовши спок?й в?ри, можлив?сть безбоязно виховувати д?тей по-християнському. Минали роки, й вийшовши на пенс?ю, в?н присвятив сво? життя турбот? про д?тей та внук?в. У 2008 роц? померла дружина, що дало змогу повернутися до перв?сного покликання, про яке н?коли не забував – стати священиком. Того ж року Ки?всько-Житомирський ?пископ прийняв його до Сем?нар??. Через чотири роки в?н знову приступив до в?втаря, але цього разу – щоб отримати священниче помазання. Тож 7 с?чня 2012 року В?ктор, оточений родичами та молодшим братом-священиком, посвятився Богов? у священств?.
«Пережит? емоц?? неможливо передати, – згаду? о. В?ктор, – особливо, те занурення у в?ру, що повернуло мене до молодих рок?в, до громади в Слобод?-Рашков?. Водночас, я думав про свою дружину, про те що вона, без сумн?ву, рад?ла в неб? цим мо?м новим вибором. Перед тим, як вступити до сем?нар??, я вислухав думку сво?х д?тей, аби зрозум?ти, як вони поставляться до цього мого р?шення. З ?хнього боку зустр?в чудове розум?ння, яке ще б?льше утвердило мене в цьому р?шенн?, яке зовс?м не анулю? мого минулого як чолов?ка й батька, але уможливлювало покликання, що мус?ло дочекатися свого часу, перейти через важк? випробування з боку режиму».
П?сля свячень Ки?сько-Житомирський ?пископ доручив йому душпастирство на деяких параф?ях, ? в?н знову став батьком, але ще б?льшо? родини, з обов’язками, виконанню яких в?н день за днем посвячувався з внутр?шньою молод?стю щасливого священика.
Однак, минуле радянського оф?цера та наявн?сть рос?йського громадянства, п?сля того, як стосунки м?ж Укра?ною та Рос??ю пог?ршилися, спонукали його залишити Ки?всько-Житомирську д??цез?ю та податися до Криму, який на той час вже контролювала Рос?я. Одесько-С?мферопольський ?пископ доручив йому душпастирство у С?мферопол?, де в?н продовжив служити з духом доброго батька.
Бажання повернутись
Молодий духом, не зважаючи на сво? 73 роки, отець В?ктор в?дчува? потребу повернутися до сво?? невелико? Слободи-Рашкова. В?н зв’язався з Кишин?вським ?пископом Антоном Кошею, попросивши про переведення.
«Мене зворушила ?стор?я цього священика, – розпов?да? ?пископ Коша, – його бажання повернутися до Слободи-Рашкова, щоб наново перебувати в громад?, з яко? в?н вийшов. Я запросив його на зустр?ч ? розмову, щоб провести к?лька дн?в разом ? познайомитися з духовенством д??цез??. Я в?дкрив мужа, випробуваного довгою ?стор??ю, в як?й не бракувало страждань, але готового посвятитися та св?дчити про св?й досв?д священика. В?н при?хав з небагатьма речами, в дус? в?йськового аскетизму, але з великим ? услужливим серцем священика ? батька».
Дружба з Кишин?вським ?пископом
З прибуттям до Кишинева, о. В?ктор вир?шив, насамперед, впорядкувати могили сво?х батьк?в, немовби повертаючи до життя ?стор?ю минулого, аби наново вирушити зв?дт?ля, де дозр?ло його бажання стати священиком.
Перебираючи в руках фото, на яких в?н у в?йськов?й форм?, й при престол? п?д час ?вхарист??, о. В?ктор з? зворушенням зауважу?, що в житт? в?ри сл?д дозволити здивувати себе Богов?: «Я про все м?г думати, лише не про те, що стану священиком. Але це правда: Бог вислухову? молитву вбогого. Мою молитву! Тепер повертаюся до Одесько-С?мферопольського ?пископа, якому подам мо? смиренне прохання повернутися на батьк?вщину, ? якщо Бог дозволить, зберу сво? нечисленн? реч? й повернуся додому, до Слободи-Рашкова, щоб як старець Симеон могти сказати: “Нин? можеш в?дпустити слугу Твого, Владико, в мир?”. Знаю, що тут на мене чека? добрий ?пископ Антон Коша, якому я вв?рив свою ?стор?ю, а в?н з мудр?стю пастиря зум?? надати цьому священиков?, незважаючи на в?к, якийсь кутик, аби й надал? м?г залишатися добрим батьком».
